ѕереписи Ќаселенн¤

¬ наш доленосний дл¤ ”крањни час питанн¤ ≥сторичних корен≥в украњнського народу набуло небувалоњ актуальност≥. јдже народ, ¤кий не знаЇ своЇњ ≥стор≥њ ≥ забуваЇ власне минуле, не маЇ майбутнього, тобто приречений з≥йти з арени ≥стор≥њ. ѕо¤снюЇтьс¤ це тим, що ≥сторична св≥дом≥сть ус¤кого етносу Ї потужним консол≥дуючим фактором дл¤ нього. “ому завойовники завжди намагалис¤ позбавити гноблен≥ народи њхньоњ власноњ ≥стор≥њ. “ак, оф≥ц≥йна ≥стор≥¤ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ проголошувала  ињвську –усь першим етапом рос≥йськоњ державност≥, в≥дсуваючи витоки украњнського народу у п≥знЇ середньов≥чч¤.
—казане спонукаЇ звернутис¤ до складного питанн¤ походженн¤ украњнського етносу. Ќе маючи ≥люз≥й щодо остаточного його вир≥шенн¤, зупинимось лише на вузлових проблемах, у розв'¤занн≥ ¤ких ≥сторична наука дос¤гла певних усп≥х≥в.
—в≥домо не будемо торкатис¤ надто екзотичних верс≥й формуванн¤ украњнського народу, за ¤кими ™русалим постаЇ ¤к слов'¤нське м≥сце Ћель-–уса, гун јтило перетворюЇтьс¤ на украњнц¤ √атила, а етнон≥м етруски розшифровуЇтьс¤ ¤к "это русские". Ќа в≥дм≥ну в≥д згаданих фантастичних погл¤д≥в, в≥домо чотир≥ головн≥ концепц≥њ етногенезу украњнц≥в, ¤к≥ науково обгрунтовувалис¤ з р≥зним усп≥хом  р≥зними досл≥дниками: п≥зньосередньов≥чна, давньоруська,  ранньо-слов'¤нська та трип≥льсько-ар≥йська. ѕерша ≥ останн¤, на нашу думку, найменш переконлив≥.
«а п≥зньосередньов≥чною верс≥Їю украњнц≥ ¤к етнос з'¤вилис¤ не ран≥ше XIV -- XVI ст. внасл≥док розбитт¤ татарами давньоруського народу. ÷¤ за≥деолог≥зована концепц≥¤ в≥дображаЇ ≥мперськ≥ претенз≥њ на ≥сторичну спадщину  ињвськоњ –ус≥. ¬она декларуЇтьс¤ в ус≥х рад¤нських п≥дручниках з ≥стор≥њ —–—– та ”–—– ≥ базуЇтьс¤ на в≥домих тезах ÷   ѕ–— 1954 р. про св¤ткуванн¤ "возз'Їднанн¤" ”крањни з –ос≥Їю. Ѕ≥льш серйозних наукових аргумент≥в на користь ц≥Їњ концепц≥њ не ≥снуЇ, ¤кщо не брати до уваги к≥лькох в≥дверто пропагандистських ≥ декларативних праць ¬.ћаврод≥на (1948, 1971, 1978), розкритикованих ще у стал≥нськ≥ часи його ж московськими колегами (¬опроси истории, 1951, є5, с.137-139).
¬ X≤V -- XVI ст. украњнський етнос виступаЇ ¤к ¤скрава, сформована, своЇр≥дна етн≥чна сп≥льнота. ќднак приб≥чники  п≥зньосередньов≥чноњ верс≥њ тверд¤ть, що народженн¤ украњнського народу сталос¤ саме у цей час. ¬иникаЇ правом≥рне питанн¤: ¤к м≥г консол≥дуватис¤ своЇр≥дний ≥ численний народ саме в пер≥од деструкц≥њ ≥ розпаду, коли його етн≥чн≥ територ≥њ були роздерт≥ ≥ под≥лен≥ м≥ж р≥зними агресивними сус≥дами (татари, Ћитва, ”горщина, ѕольща)? ќчевидно, в≥н сформувавс¤ ран≥ше, в б≥льш спри¤тливий дл¤ цього час Їдиноњ нац≥ональноњ держави -  ињвська –усь.
«а п≥зньосередньов≥чною концепц≥Їю походженн¤ украњнц≥в, вони з нев≥домих причин стають наймолодшим етносом ™вропи. « цих позиц≥й неможливо по¤снити чому близьк≥ родич≥ ≥ сус≥ди украњнц≥в пол¤ки, словаки, чехи за науковими даними старш≥ в≥д нас у 2-3 рази. Ѕ≥льше того украњнц≥ ви¤вл¤ютьс¤ молодшими в≥д пох≥дного в≥д них етносу рос≥¤н. јдже ще в≥домий рос≥йський ≥сторик ¬. лючевський визначив час народженн¤ рос≥йського етносу другою половиною ’≤≤ ст: "¬ особ≥ кн¤з¤ јндр≥¤ (Ѕоголюбського) великорос вперше виступив на ≥сторичну арену". ¬же не кажу про нещисленних про≥мперськи налаштованих ≥сторик≥в та пол≥тичних д≥¤ч≥в, ¤к≥ й донин≥ вважвють  ињвську –усь першою рос≥йською державою, а њњ кн¤з≥в рос≥¤нами.
¬се це породжуЇ серйозн≥ сумн≥ви щодо правдивост≥ оф≥ц≥йноњ за рад¤нських час≥в п≥зньосередньов≥чноњ верс≥њ походженн¤ украњнц≥в.
¬ наш час черговоњ спроби в≥дродженн¤ незалежноњ  ”крањни зТ¤вилос¤ багато аматорських розв≥док, в ¤ких в м≥ру своЇњ  об≥знаност≥ р≥зн≥ автори викладають власне баченн¤ складноњ проблеми украњногенези. —еред них ≥ так звана трип≥льсько-ар≥йська верс≥¤, за ¤кою украњнц≥ Ї пр¤мими нащадками трип≥льц≥в та праар≥йц≥в, що мешкали в ”крањн≥ близько 6 тис. рок≥в тому. „и п≥дтверджуЇ сучасна археолог≥чна наука такий давн≥й в≥к украњнського етносу?
Ќаприк≥нц≥ епохи каменю 7-6 тис. рок≥в тому на украњнських теренах поширилас¤ нова, прогресивна в≥дтворююча економ≥ка в архањчн≥й форм≥ мотичного землеробства та присадибного тваринництва. ѓњ остаточна перемога в ”крањн≥ пов"¤зана з поширенн¤м у л≥состеповому ѕравобережж≥ культури “рип≥лл¤. ќстанн¤ датуЇтьс¤ ”-1” тис. до н.е. ≥ прийшла в ”крањну з п≥вденного заходу, з басейн≥в —ерету та ѕруту.
≈коном≥чною основою ц≥Їњ ¤скравоњ археолог≥чноњ сп≥льноти було вирощуванн¤ пшениц≥ та ¤чменю, а також розведенн¤ великоњ рогатоњ худоби, к≥з, овець, свиней. ќрне землеробство трип≥льц≥в мало перелогову форму. « виснаженн¤м земл≥ трип≥льц≥ пересел¤лис¤ дал≥ на сх≥д ≥ врешт≥ освоњли вс≥ придатн≥ дл¤ њх землеробськоњ системи чорноземи в≥д  арпат до ƒн≥пра.
ќкрем≥ м≥дн≥ прикраси, шила, нож≥ та сл≥ди металург≥њ на трип≥льських поселенн¤х св≥дчать, що б≥льш≥сть з них належить до м≥дно-кам"¤ноњ доби. јрхеологи розп≥знають трип≥льськ≥ поселенн¤ насамперед за досконалим, багато орнаментованим глин¤ним посудом. ¬ишуканий л≥н≥йний та сп≥ральний орнамент червоного, коричневого, чорного та б≥лого кольор≥в вкриваЇ жовту поверхню столового посуду (ћал.  4).
“рип≥льськ≥ пр¤мокутн≥ глинобитн≥ житла з дерев"¤ним каркасом ст≥н над глин¤ною дол≥вкою Ї типовим прикладом балканськоњ домобуд≥вноњ традиц≥њ, ¤ка виникла у ”≤≤-”≤ тис. до н.е. у —х≥дн≥й √рец≥њ.  ”крањнська  хата-мазанка  ¤вл¤Ї  собою њњ п≥зньосередньов≥чний про¤в. „исленн≥ глин¤н≥ статуетки ж≥нок та посуд поселень трип≥льц≥в вказують на балканськ≥ корен≥ культури. ѕро це ж св≥дчить  ≥  њх своЇр≥дний  середземноморський антрополог≥чний  тип (ћал.  4).
“рип≥льське землеробська людн≥сть дос¤гла високого р≥вн¤ розвитку ≥ сто¤ла на пороз≥ цив≥л≥зац≥њ. ќстанньою називають такий р≥вень соц≥ально-економ≥чного розвитку сусп≥льства, коли виникають м≥ста ≥ писемн≥сть. ¬еличезн≥ трип≥льськ≥ поселенн¤ ћайданецьке, “аль¤нки, ƒоброводи та ≥нш≥, ¤к≥ нал≥чують до 3 тис. жител ≥ займають площу 200-400 га, по праву вважаютьс¤ протом≥стами. ∆итла тут розташован≥ концентричними колами, ¤к≥ з"Їднувалис¤ з центром численими рад≥альними вулиц¤ми. Ќаселенн¤ цих племенних центр≥в перевищувало 10 тис. ос≥б.
—кладна знакова система трип≥льських орнамент≥в та глин¤н≥ кон≥чн≥ ф≥шки ≥ кульки дл¤ л≥чби св≥дчать, що трип≥льц≥ сто¤ли на пороз≥ запровадженн¤ письма. ќтже, трип≥льськ≥ протом≥ста та протописемн≥сть дають п≥дстави вважати “рип≥лл¤ протоцив≥л≥зац≥Їю. ќднак переступити пор≥г цив≥л≥зац≥њ трип≥льц¤м так ≥ не вдалос¤ через певн≥ вади економ≥ки та природн≥ негаразди, ¤к≥ сп≥ткали сусп≥льство в 1” тис. до н. е. Ќа¤вн≥сть г≥гантських обшир≥в родючих чорнозем≥в штовхала трип≥льц≥в на екстенсивний шл¤х розвитку, що заважало прогресивному розвитку економ≥ки.
≈кстенсивна перелогова система орного землеробства зумовила спочатку заселенн¤, а пот≥м виснаженн¤ вс≥х придатних дл¤ господарськоњ системи чорнозем≥в ѕравобережноњ ”крањни. «м≥ни кл≥мату в б≥к зростанн¤ посушливост≥ й поширенн¤ степ≥в довершили колапс землеробськоњ економ≥ки, ¤ка була фундаментом процив≥л≥зац≥њ “рип≥лл¤.
¬ичерпанн¤ можливостей екстенсивного землеробства, знищенн¤ л≥с≥в на значних обширах, ¤к≥ перетворилис¤ на потенц≥йн≥ пасовиська, поширенн¤ степ≥в у зв"¤зку з аридизац≥Їю кл≥мату наприк≥нц≥ 1” тис. до н. е. ( ременецкий, 1991, с.175) стимулювали п≥двищенн¤ рол≥ в≥дг≥нного скотарства.
«наченн¤ “рип≥лл¤ у перв≥сн≥й ≥стор≥њ ”крањни пол¤гаЇ в тому, що саме з ним пов"¤зана остаточна перемога в≥дтворюючоњ економ≥ки на украњнських земл¤х у 1” тис. до н.е. ѕерех≥д частини трип≥льц≥в в≥д землеробства до скотарства знаменував к≥нець трип≥льськоњ стор≥нки в давн≥й ≥стор≥њ ”крањни.
ѕ≥вн≥чно-сх≥дними сус≥дами трип≥льц≥в були м≥сцев≥ мисливсько-рибальськ≥ племена ѕол≥сс¤, Ћ≥вобережж¤ ƒн≥пра, Ќадпорожж¤. «а доби неол≥ту у ”-≤” тис. до н.е. вони розвивалис¤ п≥д сильним впливом своњх п≥вденно-зах≥дних сус≥д≥в - високорозвинених трип≥льських землероб≥в ≥ тваринник≥в ѕравобережж¤. ¬насл≥док цього впливу та поширенн¤ степ≥в через аридизац≥ю кл≥мату вищезгадан≥ автохтонн≥ мисливсько-рибальськ≥ сусп≥льства п≥вн≥чних Ївропеоњд≥в почали переходити до скотарства ≥   трансформуватис¤  у  найдавн≥шу  ≥ндоЇвропейську  сп≥льноту 1” тис. до н.е. - середньостог≥вську культуру л≥состепового ѕодн≥пров"¤ («ал≥зн¤к, 1994, с.90-91).
—котарськ≥ навички трип≥льц≥в прижилис¤ й швидко розвинулис¤ у спри¤тливих умовах степ≥в та л≥состеп≥в Ћ≥вобережноњ ”крањни. —тада кор≥в та овець весь час пересувалис¤ в пошуках пасовиськ, що вимагало в≥д скотар≥в рухливого способу житт¤. ÷е стимулювало винайденн¤ кол≥сного транспорту, прирученн¤ в 1” тис. до н.е. кон¤. ѕост≥йн≥ пошуки нових пасовиськ призводили до в≥йськових сутичок з сус≥дами, що м≥л≥таризувало сусп≥льство. ” скотар≥в на в≥дм≥ну в≥д землероб≥в не ж≥нка, а чолов≥к Ї главою в с≥м"њ та род≥, оск≥льки все житт¤ забезпечують пастухи та воњни. ћожлив≥сть накопиченн¤ худоби в одних руках створила умови дл¤ майбутнього розшаруванн¤ сусп≥льства. «"¤вл¤Їтьс¤ в≥йськова ел≥та. ћ≥л≥тар≥зац≥¤ спричинила буд≥вництво фортець, поширенн¤ культ≥в бога-воњна та пастуха, бойовоњ кол≥сниц≥, зброњ, кон¤, сонц¤-колеса, вогню тощо.
÷≥ ранн≥ нап≥вкочов≥ скотар≥ залишили мало поселень, але величезну к≥льк≥сть могил. јрхеологи добре знають так званий степовий поховальний комплекс. …ого найважлив≥шими елементами Ї курганний насип, покладанн¤ неб≥жчика на спин≥ з п≥д≥гнутими ногами, посипанн¤ червоною фарбою-вохрою. ¬ могили часто клали зброю (кам"¤н≥ бойов≥ молоти та булави), глин¤н≥ горщики, орнаментован≥ в≥дбитками плетеного шнура, кам"¤н≥ антропоморфн≥ стели (ћал. 5). Ќер≥дко в кутах могильноњ ¤ми знаход¤ть колеса, ¤к≥ символ≥зували поховальний в≥з.
Ќайдавн≥шими скотар¤ми п≥вдн¤ ”крањни були середньостог≥вськ≥ племена 1” тис. до н.е. межир≥чч¤ ƒн≥пра та ƒону. ¬≥д них походить ¤мна культура, нос≥њ ¤коњ просунулис¤ з ѕ≥вн≥чного Ќадчорномор"¤ та Ќадазов"¤ по степов≥й зон≥ на зах≥д до ѕодунав"¤, на п≥вдень до ѕередкавказз¤ та на сх≥д до ѕоволжж¤, ѕ≥вн≥чного  азахстану ≥ нав≥ть дал≥ до јлтаю (ћал. 6).
Ќебувале за розмахом розселенн¤ спор≥днених етнос≥в на безкрањх степових обширах в≥д —ереднього ƒунаю до јлтаю по¤снюЇтьс¤ њх рухливою скотарською економ≥кою, поширенн¤м кол≥сного транспорту, т¤глових тварин (бик, к≥нь), вершництва. –азом ≥з скотарством поширилась мова та культура народу, ¤кий перший опанував ≥ був нос≥Їм ц≥Їњ новоњ форми перв≥сноњ економ≥ки - пра≥ндоЇвропейц≥в. ¬они були пращурами великоњ мовно-культурноњ с≥мТњ народ≥в, що у ≤≤≤- ≤≤ тис. до н.е. заселила величезн≥ простори в≥д «ах≥дноњ ™вропи до ≤нд≥њ. ƒо нењ вход¤ть численн≥ кельтськ≥, романськ≥, германськ≥, словТ¤нськ≥, балтськ≥, фрак≥йськ≥, ≥ндо-≥ранськ≥ та ≥нш≥ народи ™враз≥њ («ал≥зн¤к, 1994, с.78-117).
ќтже, п≥сл¤ кам'¤ноњ доби 5 -- 6 тис. рок≥в тому ”крањна стаЇ тереном протисто¤нн¤ мирноњ ос≥лоњ землеробськоњ цив≥л≥зац≥њ войовничому скотарському св≥ту степ≥в ™враз≥њ. ÷е зумовило драматизм ≥стор≥њ ”крањни в≥д трип≥льськоњ епохи до наших дн≥в.  оли ѕравобережну ”крањну займали нащадки землероб≥в Ѕлизького —ходу -- трип≥льськ≥ племена (ћал. 7), у л≥со-степовому ѕодн≥пров'њ м≥сцева пра≥ндоЇвропейська людн≥сть перейшла до скотарства.
Ќайдавн≥ш≥ ≥ндоЇвропейськ≥ скотар≥ та трип≥льськ≥ нащадки близькосх≥дних землероб≥в п≥вдн¤ ”крањни вплинули на формуванн¤ антрополог≥чного типу украњнц≥в.
¬ етнокультурному в≥дношенн≥ ≥ндоЇвропейськ≥ степовики були своЇр≥дними антиподами землеробського населенн¤ Ѕалкан, зокрема його п≥вн≥чно-сх≥дному форпостов≥ трип≥льськ≥й культур≥. «емлеробський трип≥льський та скотарський ≥ндоЇвропейський св≥ти принципово р≥знилис¤ один в≥д одного походженн¤м, типом економ≥ки, матер≥альною та духовною культурою, антрополог≥чним типом населенн¤ та ≥ншими етновизначальними ознаками. Ќаприклад, ¤кщо трип≥льц≥ були невисокими, тенд≥тними, темноп≥гментованими сх≥дними середземноморц¤ми, то перш≥ скотар≥ за своЇю антрополог≥Їю наближалис¤ до п≥вн≥чних Ївропењд≥в- високий зр≥ст, масивний скелет, очевидно св≥тла п≥гментац≥¤.
ќтже, визнанн¤ згаданих найдавн≥ших скотар≥в ≥ндоЇвропейц¤ми ( а в цьому не сумн≥ваЇтьс¤ переважна б≥льш≥сть фах≥вц≥в св≥ту), передбачаЇ висновок, що њхн≥ антиподи трип≥льц≥, ¤к ≥ вс¤ балканська протоцив≥л≥зац≥¤ VII -- IV тис.до н.е., не були ≥ндоЇвропейськими. ј ¤кщо так, то украњнц≥, що належать до ≥ндоЇвропейськоњ с≥м'њ народ≥в, не могли бути пр¤мими ≥ безпосередн≥ми нащадками трип≥льц≥в, ¤к це стверджують останн≥м часом у де¤ких науково-публ≥цистичних статт¤х.
„ому саме трип≥льська культура обрана на роль пращура украњнц≥в? јдже прот¤гом останн≥х 5 тис.рок≥в на украњнських теренах розвивалос¤ в р≥зний час не менше сотн≥ стародавн≥х етнос≥в, сл≥дами ¤ких Ї численн≥ археолог≥чн≥ культури. ƒо реч≥, повним аналогом “рип≥ллю ”крањни Ї синхронна њй культура яншао  итаю. ќтже, формально людн≥сть останньоњ ми також повинн≥ визнати праукрањнц¤ми, ¤кби не дан≥ антрополог≥њ, ¤к≥ св≥дчать, що нос≥њ китайського аналогу “рип≥лл¤ були типовими монголоњдами.
Ќ≥що не зникаЇ безсл≥дно. ЌемаЇ сумн≥ву, що культурн≥ надбанн¤ сотень стародавн≥х народ≥в, ¤к≥ мешкали на украњнських земл¤х до по¤ви тут украњнц≥в, стали складовою частиною культури останн≥х. јле це не значить, що трип≥льц≥в, праар≥йц≥в, к≥ммер≥йц≥в, ск≥ф≥в, сармат≥в сл≥д вважати украњнц¤ми. ” наш≥й кров≥ Ї ≥ гени п≥текантроп≥в, чого звичайно недостатньо, щоб назвати њх украњнц¤ми.
јвтори численних псевдонаукових верс≥й походженн¤ украњнц≥в ¤к правило плутають украњнц≥в з ≥хн≥ми пращурами. ќстанн≥ми можна вважати вс≥х наших попередник≥в (в тому числ≥ ≥ трип≥льц≥в), з елемент≥в культури ¤ких склалас¤ у св≥й час украњнська культура.  ультура вс¤кого народу Ї неповторною сполукою успадкованих в≥д попередник≥в культурних надбань. Ќарод народжуЇтьс¤ не коли зТ¤вл¤Їтьс¤ окрема складова його культури, а коли ц≥ численн≥ складов≥ зливаютьс¤ в неповторний етн≥чний комплекс.
ќтже, принципово нев≥рно повн≥сть заперечувати будь-¤кий вплив трип≥льц≥в на етногенез украњнського народу. як ≥ ≥нш≥ стародавн≥ етноси, що мешкали на земл¤х ”крањни до по¤ви тут украњнц≥в трип≥льц≥ зробили св≥й внесок в наш етнокультурний комплекс. «окрема про певний вплив трип≥льц≥в на антрополог≥чний тип украњнц≥в писали антропологи.
Ќа принципову р≥зницю м≥ж "в≥рменоњдним" трип≥льським та украњнським антрополог≥чними типами вказували посл≥довники видатного украњнського антрополога ‘.¬овка - ™ндик, ўербак≥вський, ѕетров. “ак званий украњнський антрополог≥чний тип за ‘.¬овком Ї насл≥дком зм≥шуванн¤ трип≥льц≥в з найдавн≥шими ≥ндоЇвропейськими скотар¤ми, ¤к≥ 5 -- 6 тис.рок≥в тому рухались з л≥состепового ѕодн≥пров'¤ на ƒунай. «гаданий антрополог та його посл≥довники вважали, що в≥дносно високий зр≥ст та м≥цна статура б≥льшост≥ украњнц≥в -- це спадщина ≥ндоЇвропейських скотар≥в, а "чорн≥њ брови, кар≥њ оч≥" -- трип≥льц≥в (ѕетров , 1992, с.104 -- 107).
ѕро зм≥шуванн¤ тенд≥тних трип≥льц≥в з масивними степовиками-≥ндоЇвропейц¤ми св≥дчить поступове зменшенн¤ масивност≥ скелету останн≥х, простежене сучасними украњнськими антропологами по к≥стках найдавн≥ших скотар≥в п≥вдн¤ ”крањни. ¬насл≥док цього зм≥шанн¤ ≥ постав украњнський антрополог≥чний тип, до ¤кого належить б≥льше 70% с≥льського населенн¤ сучасноњ ”крањни. ¬≥н характеризуЇтьс¤ в≥дносно високим зростом, м≥цною статурою, темною п≥гментац≥Їю, круглим черепом, пр¤мим носом, вузькою та середньою шириною обличч¤. ÷ими особливост¤ми в≥дзначалос¤ кор≥нне населен¤ л≥состеповоњ ”крањни прот¤гом останн≥х 3 тис.рок≥в (—егеда, 1990).
ќднак по¤ву антрополог≥чного типу, до ¤кого належить б≥льш≥сть сучасних украњнц≥в, не можна вважати народженн¤м украњнського етносу. јдже до цього ж украњнського або динарського антрополог≥чного типу кр≥м украњнц≥в належать ≥нш≥ слов'¤нськ≥ народи -- словаки, серби, хорвати, словени, чорногорц≥. ѕ≥вн≥чн≥ слов'¤ни (пол¤ки, б≥лоруси, рос≥¤ни) разом з балтами належать до ≥ншого, так званого в≥сл¤нського антрополог≥чного типу, ¤кий характеризуЇтьс¤ св≥тлим забарвленн¤м волосс¤, очей, шк≥ри, в≥дносно невисоким зростом, значною шириною обличч¤, часто довгою головою.
—учасний р≥вень розвитку науки дозвол¤Ї ставити питанн¤ про визначенн¤ етномовних характеристик людност≥, що лишила в л≥состепах ѕравобережноњ ”крањни пам"¤тки трип≥льськоњ культури. јрхеолог≥чн≥ дан≥ неспростовно св≥дчать, що “рип≥лл¤ Ї крайн≥м п≥вн≥чно-сх≥дним про¤вом своЇр≥дного св≥ту найдавн≥ших землероб≥в ™вропи, в≥домих археологам п≥д назвою балкано-дунайського неол≥ту. јле й на Ѕалканах ц¤ людн≥сть не була автохтонною ≥ прийшла сюди з близького —ходу, точн≥ше з п≥вдн¤ ћалоњ јз≥њ (ћал. 7).
—права в тому, що близько 10 тис. рок≥в тому криза мисливського господарства в —ир≥њ, ѕалестин≥, на п≥вдн≥ јнатол≥њ зумовила винайденн¤ ≥ поширенн¤ в≥дтворюючого господарства - мотичного землеробства та прим≥тивного тваринництва. ¬ирощуванн¤ пшениц≥, ¤чменю, розведенн¤ овець, к≥з забезпечило сусп≥льство њжею ≥ призвело до демограф≥чного вибуху на Ѕлизькому —ход≥. Ќадлишки населенн¤ почали розсел¤тис¤ на сус≥дн≥, мало заселен≥ терени: на сх≥д до ≤нд≥њ, на п≥вдень в јрав≥ю, на зах≥д в ѕ≥вн≥чну јфрику.
ќдин з головних шл¤х≥в розселенн¤ найдавн≥ших землероб≥в ≥ тваринник≥в починавс¤ в ѕ≥вденн≥й јнатол≥њ ≥ в≥в на зах≥д островами ≈гейського мор¤ в —х≥дну √рец≥ю. ” ”ѕ тис. до н. е. вих≥дц≥ з јнатол≥њ принесли на п≥вдень Ѕалканського п≥востр≥ва навички в≥дтворюючого господарства, культурн≥ рослини (пшеницю, ¤чм≥нь, сочевицю), домашн≥х тварин (в≥вц≥, кози), близькосх≥дн≥ культуру та мову. ÷≥ люди належали до сх≥дносередземноморського антрополог≥чного типу, ¤кий характеризуЇтьс¤ грацильн≥стю  (тонкок≥сн≥стю), невисоким зростом, темною п≥гментац≥Їю, скошеним чолом ≥ великим носом своЇр≥дноњ форми.
ѕоступово просуваючись на п≥вн≥ч нащадки найдавн≥ших близькосх≥дних землероб≥в дос¤гли ƒунаю ≥ рушили його долиною на зах≥д в ÷ентральну ™вропу ≥ на сх≥д на ѕравобережну ”крањну. “ак, разом з навичками землеробства ≥ тваринництва близькосх≥дний за походженн¤м етнокультурний комплекс поширивс¤ в ”ѕ-1” тис. до н. е. в ѕ≥вденн≥й та ÷ентральн≥й ™вроп≥. “рип≥льська культура - ¤скравий про¤в цього культурно-≥сторичного ¤вища м≥ж —х≥дними  арпатами ≥ ƒн≥пром (ћал. 4, 7).
ѕ≥вн≥чними сус≥дами цих найдавн≥ших землероб≥в ™вропи були аборигени мисливц≥ та рибалки Ќ≥мецькоњ, ѕольськоњ, ѕол≥ськоњ низовини та Ћ≥вобережж¤ ƒн≥пра. ÷¤ перв≥сна, досить в≥дстала людн≥сть в ”-1” тис. до н. е. розвивалас¤ п≥д прогресивним впливом б≥льш розвинених прибульц≥в з п≥вдн¤. ¬≥д людност≥ балкано-дунайського неол≥ту аборигени-мисливц≥ л≥совоњ зони ™вропи отримали навички виготовленн¤ глин¤ного посуду, землеробства, тваринництва, прим≥тивноњ металург≥њ м≥д≥ тощо.
як уже зазначалос¤, в ≤”-≤≤ тис. до н.е. на баз≥ згаданоњ аборигенноњ людност≥ постала ≥ндоЇвропейська с≥м"¤ народ≥в, до ¤коњ належить переважна б≥льш≥сть мешканц≥в сучасноњ ™вропи. Ѕ≥льш≥сть досл≥дник≥в вважаЇ, що формуванн¤ пра≥ндоЇвропейськоњ мови та культури почалос¤ в ” тис. до н.е. в ѕ≥вденн≥й ”крањн≥ в ход≥ контакт≥в з трип≥льц¤ми м≥сцевоњ людност≥ л≥со-степового ѕодн≥пров"¤ та Ћ≥вобережж¤. ¬≥д трип≥льц≥в та ≥нших представник≥в балкано-дунайського неол≥ту пращури ≥ндоЇвропейц≥в отримали вищезгадан≥ новац≥њ (глин¤ний посуд, землеробство, тваринництво, металург≥¤ м≥д≥). ќднак, вс≥ ц≥ прогресивн≥ нововвдеденн¤ запозичувалис¤ разом з в≥дпов≥дною терм≥нолог≥Їю. Ќов≥тн≥ досл≥дженн¤ л≥нгв≥ст≥в показали, що с≥льськогосподарська лексика ≥ндоЇвропейських народ≥в значною м≥рою маЇ близькосх≥дне походженн¤.
ќсобливо багато землеробських ≥ тваринницьких терм≥н≥в, назв продукт≥в харчуванн¤, предмет≥в побуту ≥ндоЇвропейц≥ запозичили у прахатт≥в та прахурит≥в, прабатьк≥вщина ¤ких розм≥щувалас¤ в ћал≥й јз≥њ.  ÷е й зрозум≥ло, адже саме зв≥дси у ”ѕ тис. до н.е. прийшли в —х≥дну √рец≥ю пращури балканського неол≥ту. ќ.—тарост≥н (1988) наводить велику к≥льк≥сть мовних запозичень з хаттськоњ та хуритськоњ мов в ≥ндоЇвропейських, в т.ч.: akuo - к≥нь, kago - коза, porko - порос¤, hvelena - хвил¤, вовна,  auig- овес, hag - ¤года, rughio - рож, жито, lino - льон, kulo - колоти, спис, gueran - жорнов, sel - село, dholo - долина, arho -ареал, прост≥р, tuer - творог, sur - сир, bhar - ¤чм≥нь, penkue - п"¤ть,   klau - ключ, medu - мед, солодкий, akro - поле, bar - зерно та багато ≥нших.
”крањнський л≥нгв≥ст з ћоскви ¬.≤лл≥ч-—в≥тич (1964) в≥дзначав, що певну частку своЇњ аграрноњ, тваринницькоњ та побутовоњ лексики ≥ндоЇвропейц≥ запозичили з таких близькосх≥дних мов, ¤к шумерська, прасем≥стська, еламська. як приклад запозичень з прасем≥тськоњ досл≥дник наводить слова: tauro - бик,  gait - коза,  agno - ¤гн¤, bar - зерно,  dehno - хл≥б, зерно, kern - жорнов,  sekur - сокира,  nahu - посудина, корабель,  haster - з≥рка,  septm - с≥м та ≥нш. « мови шумер≥в ≥ндоЇвропейц≥ запозичили корен≥: kou- корова, reud - руда, auesk  - золото, duer - двер≥, hkor - гори та ≥нш.
«азначимо, що на час мовно-культурних контакт≥в кор≥нних мешканц≥в ™вропи пра≥ндоЇвропейц≥в з прибульц¤ми з Ѕлизького —ходу у ”≤≤ - ≤” тис. до н.е. сх≥дне узбережж¤ —ередземного мор¤ насел¤ли сп≥льн≥ пращури афраз≥йськоњ групи народ≥в. Ћише з ≤” тис. до н е. з ц≥Їњ сп≥льноти почали вид≥л¤тис¤ сем≥ти (араби та Їврењ), Їгипт¤ни, бербери, кушити тощо. “обто, в≥дзначен≥ ¬.≤лл≥чем-—в≥тичем прасем≥тськ≥ запозиченн¤ в ≥ндоЇвропейських мовах в≥рн≥ше називати афраз≥йськими. јдже говорити про сем≥т≥в до ≤” тис. до н. е. науково некоректно (√амкрелидзе, »ванов, 1984, с.880).
ќтже, простежений археологами та атропологами генетичний, культурний, антрополог≥чний зв"¤зок балканського неол≥ту, а через нього ≥ трип≥льськоњ культури, з п≥вденноанатол≥йським центром становленн¤ землеробства ≥ тваринництва п≥дтверджуЇтьс¤ нов≥тн≥ми л≥нгв≥стичними досл≥дженн¤ми. „исленн≥ хатто-хуритськ≥ л≥нгв≥стичн≥ запозиченн¤ в мовах ≥ндоЇвропейц≥в, ¤к≥ отримали навички землеробства та скотарства разом з в≥дпов≥дною терм≥нолог≥Їю в≥д балкано-дунайських неол≥тик≥в, в т.ч. трип≥льц≥в, дають п≥дстави припускати, що останн≥ в етно-мовному в≥дношенн≥ були спор≥днен≥ з хатто-хуритами ћалоњ јз≥њ ”ѕ-1” тис. до н. е. (ћал. 7). ќднак присутн≥сть серед ≥ндоЇвропейських л≥нгв≥н≥стичних запозичень шумерських, прасем≥тських, еламських терм≥н≥в св≥дчить, що балкано-дунайський неол≥т не був монол≥тно хатто-хуритським. ќчевидно було к≥лька р≥зноетн≥чних м≥грац≥йних хвиль з Ѕлизького —ходу в √рец≥ю, в ¤ких брали участь не т≥льки хатто-хурити јнатол≥њ, але й афраз≥йц≥, шумери, еламц≥ —ир≥њ, ѕалестини, ћесопотам≥њ.
Ќезважаючи на певну строкат≥сть, балкано-дунайський неол≥т, в т.ч. трип≥льська культура, генетично, культурно, антрополог≥чно, в також етно-мовно т≥сно пов"¤зан≥ з згаданими етносами Ѕлизького —ходу, ¤к≥ не належать до народ≥в ≥ндоЇвропейськоњ мовноњ сп≥льноти. ќск≥льки украњнц≥, на в≥дм≥ну в≥д трип≥льц≥в, Ї ≥ндоЇвропейц¤ми, то немаЇ п≥дстав вважати трип≥льц≥в праукрањнц¤ми. ”крањнська культура та мова принципово р≥зн¤тьс¤ в≥д культури та мови стародавн≥х народ≥в Ѕлизького —ходу та њхн≥х родич≥в трип≥льц≥в.
якщо украњнц≥ не Ї безпосередн≥ми нащадками трип≥льц≥в, то, може, вони пр¤м≥ спадкоЇмц≥ ар≥йц≥в, далек≥ пращури ¤ких 5 тис. рок≥в тому рушили з украњнських степ≥в на сх≥д, а 3,5 тис.рок≥в тому завоювали сх≥дну ≤нд≥ю та ≤ран.
¬же говорилос¤ про перех≥д до скотарства сх≥дних сус≥д≥в трип≥льц≥в, що мешкали м≥ж Ќижн≥м ƒн≥пром та ƒоном у ≤” тис. до н. е. јрхеологам вони в≥дом≥ п≥д назвою середньостог≥вськоњ, нижньомихайл≥вськоњ, ¤мноњ культур. ќтриман≥ в≥д трип≥льц≥в та ≥нших прибульц≥в з ѕодунавТ¤ скотарськ≥ навички прижилис¤ ≥ розвинулис¤ в умовах степ≥в п≥вдн¤ ”крањни. —тада кор≥в та овець пересувалис¤ в пошуках пасовиськ, що вимагало в≥д скотар≥в рухливого способу житт¤. ÷е стимулювало винайденн¤ та швидке поширенн¤ кол≥сного транспорту, а також прирученн¤ в ≤” тис. до н. е. кон¤. ѕост≥йн≥ переходи в пошуках пасовиськ призводили до збройних сутичок з сус≥дами, що м≥л≥тар≥зувало сусп≥льство. ћожлив≥сть накопиченн¤ худоби в одних руках створило умови дл¤ розшаруванн¤ сусп≥льства. «Т¤вилас¤ в≥йськова ел≥та. ћ≥л≥тар≥зац≥¤ сусп≥льства зумовила буд≥вництво найдавн≥ших фортець, поширенн¤ культ≥в верховного бога воњна-пастуха, бойовоњ кол≥сниц≥, зброњ, вогню, сонц¤-колеса (свастика).
÷≥ ранн≥ нап≥вкочов≥ скотар≥ залишили величезну к≥льк≥сть курган≥в. јрхеологи п≥знають њх по так званому степовому поховальному комплексу. …ого найважлив≥шими елементами Ї курганний насип, скорчений та посипаний червоною вохрою к≥ст¤к неб≥жчика. ¬ могилу часто клали зброю, прикрашен≥ в≥дбитками мотузки глин¤н≥ горщики, камТ¤н≥ антропоморфн≥ стели (ћал. 5), а також деревТ¤н≥ вози (ћал. 8).
Ѕезкрањ степи та л≥состепи, що прост¤глис¤ в≥д ѕ≥вн≥чного ЌадчорноморТ¤ на сх≥д до ћонгол≥њ, створили спри¤тлив≥ умови дл¤ розселенн¤ цих найдавн≥ших скотар≥в у сх≥дному напр¤мку. ¬же у Ў тис. до н.е. ц≥ переселенц≥ дос¤гли јлтаю, де сформували афанасњ≥вську археолог≥чну культуру, ¤ка за ус≥ма показниками дуже близька до свого генетичного пращура - ¤мноњ культури ѕ≥вн≥чного ЌадчорноморТ¤.
” ≤≤ тис.до н.е. в л≥состепах в≥д ƒн≥пра до јлтаю сформувалас¤ зрубно-андрон≥вська сп≥льнота. ѕереважна б≥льш≥сть досл≥дник≥в вважаЇ ц≥ нап≥вкочов≥ скотарськ≥ племена пращурами сх≥дноњ, ≥ндо-≥ранськоњ г≥лки ≥ндоЇвропейськоњ с≥мТњ народ≥в («ал≥зн¤к, 1994, с.87-117). ѕоширюючи скотарський тип господарства, андрон≥вська людн≥сть просунулась з ѕ≥вн≥чного  азахстану на п≥вдень ≥ заселила —ередню јз≥ю. —аме це населенн¤ було тими легендарними ар≥¤ми, ¤к≥ в середин≥ ≤≤ тис. до н.е. зайн¤ли ≤ран або јйр≥¤н, що значить Украњна ар≥њвФ. ѕриблизно в цей же час вони подолали хребти √≥ндукушу ≥ з ÷ентральноњ јз≥њ вийшли в долину ≤нду ( узьмина, 1986).
Ќа той час ≤нд≥ю насел¤ли племена темношк≥рих дравид≥в, ¤к≥ створили в сточищ≥ ≤нду розвинену ’арапську цив≥л≥зац≥ю з великими м≥стами, фортец¤ми, зрошувальними каналами. ќднак, на час ар≥йського завоюванн¤ ’арапська цив≥л≥зац≥¤ почала занепадати. Ќап≥вдик≥ скотар≥, що називали себе ар≥¤ми (благородними), мали в≥йськову перевагу над м≥сцевими миролюбними землеробами. Ѕойов≥ кол≥сниц≥ та ф≥лософ≥¤ в≥йни робили њх непереможними. ’арапська цив≥л≥зац≥¤ була зруйнована, а њњ нос≥њв перетворили на пригноблену частину сусп≥льства - касту шудр (недоторканих).
“рохи п≥зн≥ше цих под≥й св¤щенн≥ г≥мни ар≥њв - веди- були записан≥ њхньою мовою (санскритом). Ќайдавн≥ший з цих рел≥г≥йних текст≥в –≥гведа датуЇтьс¤ другою половиною ≤≤ тис. до н.е. –≥гведа л¤гла в основу ≥нд≥йського письменства, ф≥лософ≥њ, культури, рел≥г≥њ ≥ндуњзму (–игведа, 1989). Ќа початку ≤ тис.до н.е. записана јвеста - зб≥рник г≥мн≥в ар≥йц≥в ≤рану.
«а –≥гведою, ар≥њ мешкали в басейн≥ ≤нду. ¬они були досить рухливими скотар¤ми ≥ все житт¤ проводили на колесах. ∆или в легких, розб≥рних, портативних житлах. ќсновою благополучч¤ ар≥йц≥в була велика рогата худоба. особлива увага прид≥л¤лас¤ кон¤рству. —еред домашн≥х тварин були в≥дом≥ в≥вц≥, кон≥, в≥слюки, собаки. ” велик≥ с≥мейн≥ вози запр¤гали бик≥в.ѕоклон¤лис¤ коню та коров≥.
ќсновною ударною силою в≥йська ар≥њв була двокол≥сна бойова кол≥сниц¤, ¤ку т¤гли двоЇ коней. «нали вершництво, але к≥ннота в бою не використовувалась. ѕ≥хота була допом≥жним родом в≥йськ у горах. √оловна збро¤ ар≥њв - лук та стр≥ли.
’арчувалис¤ ар≥њ переважно молоком та ¤чм≥нною кашею. ѕшениц≥ та рису не знали. ћТ¤со њли р≥дко, найчаст≥ше п≥д час рел≥г≥йних св¤т. ≤з вовни та рослинних волокон ткали од¤г. «нали металург≥ю м≥д≥, золота, ср≥бла. ѕосуди л≥пили з глини. √орщики, зроблен≥ на гончарному кол≥, вважали породженн¤м демон≥в. —в¤щенн≥ чаш≥ були деревТ¤ними. ƒо реч≥, св¤щенн≥ деревТ¤н≥ чаш≥ в≥дом≥ з праар≥йських поховань культур степовоњ бронзи ≤≤≤-≤≤ тис. до н.е. в≥д ƒн≥пра до ѕ≥вн≥чного  азахстану, а також з курган≥в ск≥ф≥в, що були нащадками ар≥њв ≥ мешкали на п≥вдн≥ ”крањни у ≤ тис.до н.е.
¬≥рог≥дно саме з таких чаш пили загадковий св¤щенний нап≥й соому або хаому. ÷ю галюциногенну р≥дину готували з соку ¤коњсь г≥рськоњ рослини, зм≥шаного з молоком чи медом. ќстанн≥м часом висловлено здогад, що соому готували з гриба-мухомора (–игведа, 1989, с.445).
јр≥йц≥ за –≥гведою були вогнепоклонниками ≥ спалювали померлих. √оловними богами були ≤ндра, —урТ¤, јгн≥, яма. ≤ндра - це божество бур≥, грому, блискавки, в≥йни, —урТ¤ - сонц¤, јгн≥ - вогню, яма - п≥дземного царства мертвих.
јр≥йц≥ ¤вл¤ли собою групу невеликих племен, ¤к≥ гуртувалис¤ у нест≥йк≥ плем≥нн≥ обТЇднанн¤. ќсновою њх сусп≥льства була патр≥архальна с≥мТ¤ на чол≥ з старшим чолов≥ком.  ≥лька спор≥днених племен утворювали граму, що з санскриту перекладаЇтьс¤ ¤к Уселище, общинаФ. ƒо реч≥, саме в≥д цього корен¤ походить украњнська громада.
ќбщини ар≥њв рухались з≥ своЇю худобою та поклажею на возах у пошуках пасовиськ та уг≥дь дл¤ вирощуванн¤ ¤чменю. Ќа одному м≥сц≥ затримувались не б≥льше н≥ж на п≥вроку, щоб з≥брати врожай. грами нер≥дко ворогували м≥ж собою за пасовиська та джерела води. “ому словом УграмаФ позначавс¤ ≥ в≥йськовий заг≥н. ¬≥йна була звичайною, повс¤кденною справою ар≥њв. ѕозначалас¤ вона буденним терм≥ном, що перекладавс¤ з санскриту, ¤к Уборотьба за кор≥вФ.
 ≥лька сус≥дн≥х общин утворювали племТ¤ (в≥с), ¤ке очолював цар (раджа). ¬ його функц≥њ входила орган≥зац≥¤ племен≥, захист та розширенн¤ меж плем≥нноњ територ≥њ, маг≥чн≥ оф≥руванн¤. Ќайближчою до радж≥ особою був його домашн≥й жрець (пурох≥та). ¬лада цар¤ обмежувалас¤ народними зборами (сам≥т≥), що буквально означаЇ УсходкаФ. Ќа таки зборах могли скинути поганого раджу ≥ на його м≥сце обрати ≥ншого
«авойовники ар≥њ д≥лилис¤ на три соц≥альн≥ верстви, ¤к≥ звалис¤ варнами, що перекладаЇтьс¤ ¤к УкольориФ. Ѕрахмани - це жерц≥; кшатр≥њ - воњни, правител≥; вайшТњ - общинники, пастухи, хл≥бороби. —имволами брахмана був жовтий кол≥р та деревТ¤на чаша дл¤ оф≥рувань; кшатр≥¤ - червоний кол≥р, кол≥сниц¤ та збро¤; вайшТњв - син≥й кол≥р, ¤рмо та плуг.
Ќеспростовн≥ археолог≥чн≥ факти св≥дчать, про зпродженн¤ ≥ндо-≥ранськоњ групи ≥ндоЇвропейц≥в у степах м≥ж ƒн≥пром ≥ ¬олгою не п≥зн≥ше ≤≤≤ тис.до н.е. (¤мна археолог≥чна культура). Ќа думку фах≥вц≥в тод≥ ж почалос¤ формуванн¤ визначальних елемент≥в ≥ндо-≥ранського мовно-культурного комплексу вперше письмово заф≥ксованого в –≥гвед≥ б≥льше 3 тис. рок≥в тому. ќднак, генетичн≥ витоки де¤ких сюжет≥в м≥фолог≥њ ар≥њв з п≥вдн¤ ”крањни не Ї п≥дставою дл¤ твердженн¤, що њх творц¤ми були праукрањнц≥.
ѕрихильники ар≥йськоњ верс≥њ походженн¤ украњнц≥в використовують паралел≥ м≥ж украњнською мовою ≥ санскритом, або знаход¤ть у –≥гвед≥ в≥дпов≥дники укра≥нським фолькльорним сюжетам. „исленн≥ приклади цих реально ≥снуючих паралелей м≥ж мовою та культурою легендарних ар≥йц≥в та сучасних украњнц≥в подаЇ журнал У≤ндо-™вропаФ. ќднак цього не достатньо щоб  вважати ар≥њв  праукрањнц¤ми. јдже аналог≥чн≥ численн≥ сходженн¤ з мовою та м≥фами –≥гведи чи јвести легко в≥дшукати у  мовах та культурах ус≥х народ≥в ≥ндоЇвропейськоњ мовноњ с≥мТњ. ѕо¤снюЇтьс¤ це њх походженн¤м в≥д Їдиного сп≥льного пращура - пра≥ндоЇвропейц≥в, ¤к≥ у  ”-≤” тис. до н.е. мешкали в л≥состепах та степах ѕ≥вденно-—х≥дноњ ”крањни, Ќижнього ƒону,  убан≥ («ал≥зн¤к, 1994, с.89-95).
јр≥йц≥ - один з багатьох етнос≥в сх≥дноњ, ≥ндо-≥ранськоњ г≥лки ≥ндоЇвропейськоњ с≥мТњ народ≥в. “ому значно б≥льший ступ≥нь спор≥дненост≥ з ар≥¤ми мали ск≥фи або сармати, мова ¤ких також належала до ≥ранських. Ќащадками ар≥њв можна вважати й ≥нш≥ народи сх≥дноњ ≥ндо-≥ранськоњ г≥лки ≥ндоЇвропейц≥в -- таджик≥в та сак≥в —ередньоњ јз≥њ, нос≥њв мови х≥нд≥ та урду ≤нд≥њ, пуштун≥в јфган≥стану, перс≥в ≤рану, алан≥в та осетин≥в п≥вдн¤ —х≥дноњ ™вропи та  авказу тощо. ѕереважна б≥льш≥сть серйозних вчених визначаЇ спор≥днен≥сть згаданих народ≥в з ар≥йц¤ми, але вважаЇ останн≥х своЇр≥дним окремим народом. Ќе вдаючись в подробиц≥, зазначимо, що ар≥њ дл¤ нас Ї такими ж далекими родичами, ¤к, наприклад, англ≥йц≥, греки чи в≥рмени, з ¤кими украњнц≥ пов'¤зан≥ дуже давн≥м сп≥льним походженн¤м в≥д найдавн≥ших ≥ндоЇвропейських скотар≥в л≥со-степового ѕодн≥пров'¤.
ќтже, праар≥йц≥ —х≥дноњ ”крањни ≤”-≤≤≤ тис. до н.е. були безпосередн≥ми пращурами не словТ¤н, а ≥ндо-≥ранськоњ г≥лки ≥ндоЇвропейц≥в. ўодо можливих предк≥в словТ¤нських народ≥в (в т. ч. украњнц≥в), то на думку археолог≥в (Ѕ.–ибакова, —.Ѕерезанськоњ, ™.ћаксимова та ≥н.) у той далекий час вони  були п≥вн≥чними сус≥дами трип≥льц≥в. ƒо числа прасловТ¤нських археолог≥чних культур б≥льш≥сть фах≥вц≥в зараховуЇ генетично повТ¤зан≥ сп≥льноти ѕ≥вн≥чно-«ах≥дноњ ”крањни починаючи в≥д культур шнуровоњ керам≥ки к≥нц¤ ≤≤≤ тис. до н. е. ¬олин≥, ѕрикарпатт¤ та ѕ≥вденного ѕол≥сс¤ (мал. ≤).  онкретно це середньодн≥провська, стжижовська, городоцько-здовбицька  культури шнуровоњ керам≥ки, що дали початок тшинецьк≥й та сосницьк≥й культурам середньоњ бронзи. Ќа останн≥х виросли б≥логруд≥вська та лебед≥вська культури п≥зньобронзовоњ доби. ѓх безпосередн≥ми нащадками Ї культури п≥дг≥рц≥вська, милоград≥вська та ск≥ф≥в-орач≥в л≥состепового ѕравобережж¤ ≤ тис. до н. е. Ќа цьому генетичному п≥дгрунт≥ виросла перша достов≥рно прасловТ¤нська сп≥льнота - зарубинецька культура рубежу н. е.
ќстанн≥м часом зТ¤вилис¤ археолог≥чн≥ матер≥али, що дозвол¤ють опустити кор≥нн¤ цього прасловТ¤нського етногенетичного ланцюга аж до мезол≥ту балт≥йськоњ традиц≥њ.  ¬и¤вилос¤, що культури шнуровоњ керам≥ки виросли з культури кул¤стих амфор, пращуром ¤коњ Ї неол≥т л≥йчастого посуду ≤” тис. до н.е., ¤кий у свою чергу постав внасл≥док п≥вденних вплив≥в на балт≥йський мезол≥т ” тис. до н. е. («ал≥зн¤к, 1994, с.89, 97-99). «азначимо, що н весь цей довгий ланцюг археолог≥чних культур, що розвивалис¤ на прабатьк≥вщин≥ словТ¤н та украњнц≥в у ѕ≥вн≥чно-«ах≥дн≥й ”крањн≥ прот¤гом ” - ≤ тис. до н. е., не лишили праукрањнц≥ чи нав≥ть прасловТ¤ни. ÷е лише дуже далек≥ наш≥ пращури, в≥д ¤ких поход¤ть не т≥льки словТ¤ни, але й балти ≥ нав≥ть германц≥. ѕереважна б≥льш≥сть зазначених археолог≥чних культур була залишена сп≥льними пращурами словТ¤н, балт≥в ≥ нав≥ть германц≥в.
“аким чином, немаЇ н≥¤ких серйозних наукових п≥дстав вважати украњнц¤ми н≥ трип≥льську людн≥сть ѕравобережноњ ”крањни, н≥ стародавн≥х ар≥њв ≤нд≥њ та ≤рану, про що тверд¤ть автори де¤ких публ≥цистичних статей останн≥х рок≥в.
“ак звана трип≥льська верс≥¤ походженн¤ украњнц≥в стверджуЇ, що украњнський етнос вже ≥снував за час≥в трип≥льськоњ археолог≥чноњ культури, тобто 5 -- 7 тис. рок≥в тому. ”крањнська ≥стор≥¤ зразу стаЇ виключенн¤м ≥з загальноЇвропейськоњ. јдже б≥льш≥сть народ≥в пом≥рноњ смуги ™вропи маЇ в≥к близько 1,5 тис.рок≥в. Ћише греки мають науков≥ п≥дстави опускати своњ нац≥ональн≥ корен≥ в глибину в≥к≥в на 3,5 тис. рок≥в. ѕисьмов≥ джерела переконливо св≥дчать про ≥снуванн¤ протогрецькоњ (м≥кенськоњ) мови уже в середин≥ ≤≤ тис. до н.е., тобто за час≥в завоюванн¤ ар≥¤ми долини ≤нду.
ѕоказово, що приб≥чники такого надзвичайно давнього в≥ку украњнц≥в Ї, ¤к правило, аматори, а не фах≥вц≥-≥сторики. ѕо¤снюЇтьс¤ це тим, що фах≥вц≥ розум≥ють неможлив≥ть довести безперервн≥сть культурно-≥сторичного розвитку на украњнських теренах в≥д трип≥льськоњ культури до ≥сторичних украњнц≥в. ј це необх≥дна умова встановленн¤ в≥ку вс¤кого сусп≥льно-≥сторичного ¤вища (держави, народу, м≥ста, культурно-≥сторичного рег≥ону) методами ≥стор≥њ чи археолог≥њ.
“ак, ≥стор≥¤ –иму починаЇтьс¤ не з по¤ви людини на јпенн≥нському п≥востров≥, а з заснуванн¤ на  ап≥тол≥йському пагорб≥ саме цього м≥ста, безперервний розвиток ¤кого простежено до наших дн≥в.
“рип≥льсько-ар≥йська верс≥¤ етногенезу украњнц≥в Ї типовим прикладом ≥сторичноњ м≥фотворчост≥, бо надто погано аргументуЇтьс¤ науковими фактами. ¬она Ї породженн¤м щирого патр≥отизму, зрозум≥лоњ недов≥ри до оф≥ц≥йноњ науки, аматорства та постколон≥ального комплексу меншовартост≥.  ористь в≥д цього псевдонаукового, суперпатр≥отичного жанру украњнськ≥й держав≥ сумн≥вна, а шкода -- очевидна.  р≥м того, що в наш складний час дезор≥ЇнтуЇтьс¤ громадськ≥сть, дискредитуЇтьс¤ украњнська ≥сторична наука в боротьб≥ з ≥деолог≥чними супротивниками незалежност≥ ”крањни.
¬се це утруднюЇ вир≥шенн¤ доленосного дл¤ украњнськоњ державност≥ ≥ найважлив≥шого дл¤ нац≥ональноњ ≥сторичноњ науки завданн¤. ћаЇтьс¤ на уваз≥ в≥дновленн¤ законного права украњнц≥в на ≥сторичну спадщину  ињвськоњ –ус≥ ¤к першоњ украњнськоњ держави. Ѕез цього ≥сторичного фундаменту неможлива побудова незалежноњ ”крањни. јдже вс¤ка реан≥мац≥¤ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, нав≥ть у пом'¤кшеному сх≥днослов'¤нському вар≥ант≥ ќ.—олжен≥цина, буде вигл¤дати законом≥рним в≥дновленн¤м ≥сторичноњ справедливост≥, возз'Їднанн¤м колись н≥би-то Їдиного давньоруського народу, насильницьки розчленованого агресивними сус≥дами. ќтже, проблема етногенезу украњнц≥в та њхньоњ держави маЇ вир≥шальне значенн¤ дл¤ побудови самост≥йноњ ”крањни.
јле будувати державу на неправдивих ≥сторичних м≥фах типу трип≥льськоњ верс≥њ походженн¤ украњнц≥в теж небезпечно. ¬рахуймо сумний досв≥д наших сх≥дних сус≥д≥в, ¤к≥ будували ¬елику –ос≥ю на ≥сторичному м≥ф≥ про ћоскву ¤к трет≥й –им. ¬≥н проголошував династичн≥ права московського кн¤з¤ на вс≥ земл≥  ињвськоњ –ус≥ та ¬≥зант≥њ, виправдовуючи ≥мперську експанс≥ю в п≥вденно-зах≥дному напр¤мку. ќчевидна неправдив≥сть та ≥мперська тенденц≥йн≥сть ц≥Їњ псевдо≥сторичноњ концепц≥њ Ї одн≥Їю з причин ≥деолог≥чноњ кризи та розпаду –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ.

 « ћ ≤ — “

ѕередмова.
1. ѕро украњнську нац≥ю та нац≥ональну ≥дею.
2. ”крањна м≥ж —ходом ≥ «аходом.
3. “рип≥льц≥: хто вони.
4. ¬≥д склавин≥в до першоњ украњнськоњ держави.
5. ѕроблема давньоруськоњ народност≥.
6. ≈тн≥чн≥ процеси в  ињвськ≥й –ус≥ та походженн¤  б≥лорус≥в та рос≥¤н
7.  ињвська –усь - праукрањнська держава.
8. ”крањна ≥ –ос≥йська ≥мпер≥¤.
9. «агибель ≥мпер≥њ..
10.—х≥дна ™вропа серед св≥тових цив≥л≥зац≥й.

    ѕ≥сл¤мова
    Ћ≥тература
    ƒодаток. як нищили украњнську нац≥ю.