Ѕуремне ’’ ст. в≥дзначилось в ≥сторичн≥й науц≥ радикальною зм≥ною концепц≥й. Ќа зм≥ну анахрон≥чн≥й ≥стор≥ософ≥њ стад≥альност≥ прийшло розум≥нн¤ багатовар≥антност≥ людськоњ ≥стор≥њ. ќднак, комун≥стичний св≥т  ≥ у ’’ ст. продовжував розгл¤дати ≥стор≥ю людства через призму марксистськоњ концепц≥њ стад≥альност≥.
ќстанн¤ склалас¤ в ’≤’ ст. в умовах пануванн¤ еволюц≥он≥зму в науц≥. ≈похальне в≥дкритт¤ „арльзом ƒарв≥ном та ≥ншими б≥ологами законом≥рностей розвитку житт¤ на «емл≥ революц≥йно вплинуло на тогочасне сусп≥льство. «акони б≥олог≥чноњ еволюц≥њ почали переносити в ≥нш≥ галуз≥ науки, зокрема в ≥стор≥ю.
≈волюц≥он≥зм в погл¤дах ≥сторик≥в-марксист≥в про¤вивс¤ перш за все в баченн≥ ≥стор≥њ людства ¤к безперервного, поступового, прогресивно-стад≥ального процесу. ≤ншими словами, марксистська ≥сторична концепц≥¤ декларувала на¤вн≥сть глобальних ≥ посл≥довних соц≥ально-економ≥чних етап≥в розвитку людства - ≥сторичних стад≥й: перв≥сно-общинноњ, рабовласницькоњ, феодальноњ, кап≥тал≥стичноњ, комун≥стичноњ. ≤стор≥¤ у¤вл¤лас¤ ¤к безперервний ≥ прогресивний процес розвитку в≥д простого до складного, що ≥з зрозум≥лих причин нагадував еволюц≥ю життт¤ на «емл≥ за „.ƒарв≥ном.
Ќа початку ’’ ст. на «аход≥ зародилас¤ ≥ бурхливо розвивалас¤ ≥стор≥ософ≥¤, ¤ка заперечувала пр¤мол≥н≥йно-стад≥альний розвиток людства, в≥дстоюючи багатовар≥антн≥сть ≥сторичного процесу. “обто, ви¤вилось, що р≥ка св≥товоњ ≥стор≥њ не Ї потужн≥м, Їдиним р≥чищем, а складаЇтьс¤ з р≥зноман≥тних, окремих рукав≥в. Ћюдство пост≥йно продукувало ≥ продукуЇ р≥зноман≥тн≥ форми ≥стричного ≥снуванн¤, ¤к≥ одн≥ досл≥дники називають культурами, ≥нш≥ - цив≥л≥зац≥¤ми. ≤снуючи синхронно ≥ паралельно цив≥л≥зац≥њ розвиваютьс¤ власним шл¤хом ≥ взаЇмод≥ють м≥ж собою.
‘ундаторами цих погл¤д≥в на «аход≥ були ќсвальд Ўпенглер та јрнольд “ойнб≥, а њх посл≥довником та попул¤ризатором в —–—– - Ћев √ум≥льов. ќск≥льки цей п≥дх≥д заперечував фундаментальн≥ складов≥ марксистськоњ ≥сторичноњ концепц≥њ, зокрема стад≥альн≥сть, прац≥ ќ.Ўпенглера та ј.“ойнб≥ довго залишалис¤ нев≥домими рад¤нському читачев≥. ќстанн≥м часом коротка верс≥¤ дес¤титомного "ƒосл≥дженн¤ ≥стор≥њ" ј.“ойнб≥ опубл≥кована в рос≥йському (1991) та украњнському (1995) перекладах. —воЇр≥дний ≥стор≥ософський п≥дх≥д ј.“ойнб≥ до ≥сторичного розвитку людства даЇ можлив≥сть в новому св≥тл≥ розгл¤нути ≥стор≥ю та сьогоденн¤ —х≥дноњ ™вропи та ”крањни зокрема.
ѕерш н≥ж коротко викласти головн≥ принципи ≥сторичноњ модел≥  Ўпенглера-“ойнб≥ зазначимо, що нов≥тн≥ досл≥дженн¤ археолог≥в, етнограф≥в, ≥сторик≥в перв≥сност≥ дають п≥дстави зробити висновок про багатовар≥антн≥сть ≥сторичного розвитку людства не т≥льки з моменту виникненн¤ найдавн≥ших цив≥л≥зац≥й 5 тис.р.тому, ¤к це твердили згадан≥ вчен≥, а й у перв≥сну добу. ∆орстка залежн≥сть перв≥сних мисливських сусп≥льств в≥д природного оточенн¤, зумовлювала постанн¤ в кожн≥й достатньо виражен≥й природно-ландшафтн≥й зон≥ совЇр≥дного господарсько-культурноњ системи пристосуванн¤ перв≥сноњ людини до оточуючого середовища.
“ак, у прильодовиков≥й ™вроп≥, але в р≥зних њњ кл≥матичних зонах, паралельно розвивались р≥зн≥ св≥ти мисливц≥в на мамонт≥в, степових мисливц≥в на б≥зон≥в, тундрових мисливц≥в на п≥вн≥чних олен≥в. ” п≥сл¤льодовиковий час поширились сусп≥льства л≥сових мисливц≥в, мисливц≥в г≥рських л≥с≥в, зв≥робоњв та рибалок морських узбереж, мисливц≥в та збирач≥в троп≥чних л≥с≥в, тощо (Ћевин, „ебоксаров, 1955, «ал≥зн¤к, 1989, 1991, 1994, 1995, 1997). ≈коном≥ка, спос≥б житт¤, культура цих мисливських сусп≥льств суттЇво р≥знилис¤ м≥ж собою. ќтже маЇмо вагом≥ науков≥ п≥дстави сумн≥ватис¤ в ≥снуванн≥ у до≥сторичн≥ часи всеохоплюючоњ ≥ монол≥тноњ перв≥снообщинноњ стад≥њ ≥стиричного розвитку людства.
ƒвотомна прац¤ ќ.Ўпенглера "ѕрисмерк ™вропи" 1918-1922 рр. справила велике враженн¤ на багатьох ≥сторик≥в, зокрема на ј.“ойнб≥. ќ.Ўпенглер у¤вл¤в соб≥ останн≥ тис¤чол≥тт¤ св≥товоњ ≥стор≥њ, ¤к розвиток окремих культур, що п≥дкор¤вс¤ законам, ¤к≥ дещо нагадували б≥олог≥чн≥.  ультура народжувалась, коли пробуджувалась њњ ƒуша ≥ вмирала, коли ƒуша вичерпувала, реал≥зовувала себе до к≥нц¤. Ќа житт¤ кожноњ культури ќ.Ўпенглер в≥дводив близько 1000 рок≥в, за ¤к≥ вона переживала свою молод≥сть, зр≥л≥сть, стар≥сть ≥ вмирала. ƒосл≥дник вид≥л¤в 8 культур: Їгипетську, вав≥лонську, китайську, ≥нд≥йську, греко-римську, арабо-юдайську, май¤ та зах≥дноЇвропейську.
Ќе важко пом≥тити, що п≥дх≥д Ћ.√ум≥льова до проблем розум≥нн¤ етносу Ї лише злегка трансформованою кинцепц≥Їю ќ.Ўпенглера, п≥зн≥ше розвинутоњ ј.“ойнб≥. —аме з нењ Ћ.√ум≥льов запозичив б≥олог≥чний п≥дх≥д до по¤сненн¤ соц≥ально-економ≥чних ¤вищ, 1200-р≥чний життЇвий цикл етносу, так звану пас≥онарн≥сть, ¤ку ќ.Ўпенглер називав ¬еликою ƒушею, а ј.“ойнб≥ - життЇвою силою.
Ќадзвичайно глибокий вплив на св≥тову ≥сторичну думку справила вже згадувана дес¤титомна прац¤ посл≥довника ќ.Ўпенглера англ≥йц¤ ј.“ойнб≥ "ƒосл≥дженн¤ ≥стор≥њ". ѕерш≥ ш≥сть том≥в побачили св≥т у 1934-1937 рр., решта опубл≥кована  1954 р.
ѕрот¤гом останн≥х 5 тис¤чор≥ч св≥товоњ ≥стор≥њ досл≥дник розр≥зн¤в близько 20 вищих сусп≥льств, ¤к≥ отримали назву цив≥л≥зац≥й. Ќагадаю, що ќ.Ўпенглер вид≥л¤в лише 8 таких сп≥льнот, ¤к≥ звав культурами. —≥м цив≥л≥зац≥й ј.“ойнб≥ не мали пращур≥в - Їгипетська, андська, м≥нойська, шумерська, ≥ндська, давньокитайська, май¤. ѕ"¤ть останн≥х породили доч≥рн≥ цив≥л≥зац≥њ:  ≥ндська - ≥ндуњстську, давньокитайська - далекосх≥дну китайську та далекосх≥дну корейсько-¤понську. ћ≥нойська цив≥л≥зац≥¤ породила сир≥йську та ел≥нську. ¬≥д сир≥йськоњ поход¤ть ≥сламськ≥ ≥ранська та арабська. ≈л≥нська цив≥л≥зац≥¤ була мат≥р"ю зах≥днохристи¤нськоњ та сх≥днохристи¤нськоњ або православноњ за ј.“ойнб≥. ќстанн¤ складаЇтьс¤ з двох спор≥днених цив≥л≥зац≥й - православно-в≥зант≥йськоњ та православно-руськоњ.
«а ј.“ойнб≥ найдавн≥ш≥ цив≥л≥зац≥њ виникли ¤к в≥дгук сусп≥льства на зовн≥шн≥й виклик природного оточенн¤. ƒоч≥рн≥ цив≥л≥зац≥њ зароджувалис¤ в т≥л≥ вмираючоњ материнськоњ, ¤к в≥дгук на внутр≥шн≥й або зовн≥шн≥й соц≥альний виклик. Ќос≥Їм життЇвоњ сили, що породжуЇ усп≥шний в≥дгук сусп≥льства (тобто цив≥л≥зац≥ю) Ї його творча менш≥сть. —початку вона надихаЇ ≥ завойовуЇ прихильн≥сть перес≥чноњ б≥льшост≥ сусп≥льства завд¤ки чарам свого творчого дару. ќднак, з часом останн≥й згасаЇ ≥ нетворча б≥льш≥сть в≥двертаЇтьс¤ в≥д колишн≥х надхненник≥в ≥ поводир≥в сусп≥льства. —тверджуючи своЇ л≥дерство останн≥ все част≥ше звертаютьс¤ до сили ≥ пере-творюютьс¤ з творчоњ на пан≥вну менш≥сть сусп≥льства, що дом≥нуЇ над його б≥льш≥стю. ј.“ойнб≥ називаЇ останню внутр≥шн≥м пролетар≥атом цив≥л≥зац≥њ. ѕаралельно з ним формуЇтьс¤ њњ зовн≥шн≥й пролетар≥ат або варварська перифер≥¤, ¤ка знаход¤чись п≥д культурним впливом цив≥л≥зац≥њ, протистоњть њњ експанс≥њ.
“ак, внасл≥док втрати життЇвоњ сили творчоњ менш≥стю цив≥л≥зац≥њ в середин≥ сусп≥льства виникаЇ глибокий розкол, побороти ¤кий пан≥вна менш≥сть стараЇтьс¤ силовими методами. ÷ив≥л≥зац≥¤ вступаЇ за ј.“ойнб≥ в добу лихол≥ть - пер≥од глобальноњ соц≥альноњ, економ≥чноњ, ≥деолог≥чноњ кризи, ¤ка вибухаЇ численними збройними конфл≥ктами. ¬томившись в≥д в≥йн вс≥ верстви сусп≥льства схил¤ютьс¤ до встановленн¤ миру та пор¤дку бодай силовими методами. ћ≥л≥тарним шл¤хом цив≥л≥зац≥¤ творить свою св≥тову державу. ¬ њњ лон≥ пригноблена б≥льш≥сть (внутр≥шн≥й пролетар≥ат) творить св≥тову рел≥г≥ю, ¤ка поширюЇтьс¤ за межи св≥товоњ держави на њњ варварську перифер≥ю ≥ сприймаЇтьс¤ зовн≥шн≥м пролетар≥атом.
ѕри вс≥х зовн≥шн≥х ознаках велич≥ ≥ блиску цив≥л≥зац≥њ на стад≥њ св≥товоњ держави, вона Ї њњ бабиним л≥том, що передв≥щаЇ скорий занепад ≥ смерть сусп≥льства. «а ј.“онб≥ св≥това держава створюЇтьс¤ пан≥вною менш≥стю внасл≥док њњ неспроможност≥ побороти внутр≥шн≥й розкол сусп≥льства ≥ керувати ним орган≥чно, без насильства. ¬с≥ ц≥ внутр≥шн≥ негаразди за к≥лька сот рок≥в руйнують св≥тову державу, з ¤кою вмираЇ ≥ цив≥л≥зац≥¤. «аключним акордом в њњ ≥снуванн≥ Ї навала њњ зовн≥шнього пролетар≥ату (варварських племен) на руњни св≥товоњ держави. ¬арвари за ј.“ойнб≥ виконують роль стерв¤тник≥в на т≥л≥ мертвоњ цив≥л≥зац≥њ. Ќер≥дко, успадкувавши њњ надбанн¤ (перш за все њњ св≥тову рел≥г≥ю) вони започатковують нову, пох≥дну в≥д попередньоњ доч≥рну цив≥л≥зац≥ю.
¬есь цей життЇвий цикл цив≥л≥зац≥њ ј.“ойнб≥ докладно досл≥див на приклад≥ ел≥нськоњ та пох≥дноњ в≥д нењ зах≥днохристи¤нськоњ цив≥л≥зац≥й, екстраполюючи висновки на ≥нш≥ вищ≥ сусп≥льства св≥товоњ ≥стор≥њ.
≈л≥нська цив≥л≥зац≥¤ постала ¤к усп≥шний в≥дгук стародавн≥х грек≥в на виклик сувороњ природи ≈лади. ¬ неспри¤тливих дл¤ землеробства горах јтики ел≥ни винайшли ефективну господарську систему, ¤ка вдало поЇднувала елементи землеробства, ремесла, торг≥вл≥, мореплавства. ќднак, внутр≥шн≥й розкол ел≥нського сусп≥льства у ” ст. до н.е. призв≥в до ѕелопонеськоњ в≥йни м≥ж јтикою та —партою, що знаменувала собою початок тривалоњ доби лихол≥ть.  рай цим негараздам поклала св≥това держава ел≥нськоњ цив≥л≥зац≥њ - –имська ≥мпер≥¤, ¤ку ј.“ойнб≥ назвав "монументальним симптомом розпаду ел≥нськоњ цив≥л≥зац≥њ". ” середовищин≥ римського пролетар≥ату закоренилась, а пот≥м поширилась на усю державу та њњ варварську перифер≥ю св≥това рел≥г≥¤ ел≥нськоњ цив≥л≥зац≥њ - христи¤нство.
« розпадом –имськоњ ≥мпер≥њ вмираюча ел≥нська цив≥л≥зац≥¤ породила дв≥ доч≥рн≥ - зах≥днохристи¤нську та сх≥днохристи¤нську або православну, ¤к≥ успадкували в≥д њхньоњ матер≥ њњ св≥тову рел≥г≥ю. ќднак, «ах≥дна ™вропа переймала духовн≥ надбанн¤ античност≥ швидше, повн≥ше та ≥нтенсивн≥ше н≥ж православна —х≥дна. Ћатина т≥сно пов"¤зала зах≥днохристи¤нську цив≥л≥зац≥ю з духовною спадщиною –иму. јдже знанн¤ латини давало змогу читати не т≥льки —в¤те ѕисьмо, але й ус≥х мислител≥в √рец≥њ та –иму.
¬же говорилос¤, що ≥нтелектуальний спадок ел≥нськоњ цив≥л≥зац≥њ довго залишавс¤ недоступним –ус≥, бо на той час не був перекладаний з грецькоњ чи латини на церковнослов"¤нську. ÷е робило стартов≥ можливост≥ зах≥днохристи¤нськоњ цив≥л≥зац≥њ кращими пор≥вн¤но з правословно-руською.  Ќе випадково осв≥та, наука, Ївропейська культура (ренесанс, бароко) закоринилис¤ в ”крањн≥ у зв"¤зку з њњ латинизац≥Їю у ’”≤-’”≤≤ ст. ѕ≥зн≥ше у ’”≤≤≤ ст.    вестерн≥зац≥¤ докотилас¤ через ”крањну та петербурзьке "в≥кно в ™вропу"  ≥  до –ос≥њ.
«а ј.“ойнб≥ в наш час продовжують ≥снувати 6 цив≥л≥зац≥й: зах≥днохристи¤нська, православно-руська, китайська, ¤поно-корейська, ≥нд≥йська та ≥сламьска. ѕ"¤ть останн≥х проминули фазу своњх св≥тових держав ≥ знаход¤тьс¤ в стан≥ згасанн¤. Ќайвиразн≥шою ознакою њхнього занепаду Ї швидка асим≥л¤ц≥¤ цих цив≥л≥зац≥й зах≥днохристи¤нською. ѕовсюдно нац≥ональний од¤г витискуЇтьс¤ зах≥дноЇвропейським, Ївропейськ≥ канони краси перемагають м≥сцев≥ естетичн≥ традиц≥њ, Ївропейський спос≥б житт¤ поширивс¤ по всьому св≥ту, а Ївропейськ≥ мови стають ≥нтернац≥ональними.
¬сесв≥тн≥й тр≥умф цих зовн≥шн≥х ознак Ївропейськоњ культури зумовлений на¤вн≥стю суттЇвих, глибинних переваг зах≥дноЇвропейськоњ цив≥л≥зац≥њ над ≥ншими. ¬она ви¤вилась найб≥льш економ≥чно ефективним, динам≥чним, рац≥онально орган≥зованим ≥ соц≥ально комфортним сусп≥льством нашого часу. —еред њњ визначальних, суттЇвих особливостей сл≥д назвати ефективну ≥ динам≥чну ринкову економ≥ку, що базуЇтьс¤ на приватн≥й власност≥. ≈коном≥чна незалежн≥сть виробника породила парламентську демократ≥ю з розпод≥лом влади та високий статус в≥льноњ людини. –инок зруйнував ≥мперський державний устр≥й, ¤кий повсюдно зам≥нюЇтьс¤ нац≥ональними державами Ївропейського типу. “а ж ринкова економ≥ка ™вропи здавна стимулюЇ техн≥чний прогрес, бурхливий розвиток ¤кого породив сучасне ≥ндустр≥альне виробництво.
ќтже, приватна власн≥сть, ринкова економ≥ка, демократичний парламентаризм, гуман≥зм, нац≥ональна державн≥сть, ≥ндустр≥ал≥зм - визначальн≥ риси сучасноњ зах≥днохристи¤нськоњ цив≥л≥зац≥њ. —аме вони забезпечують њњ переможну ходу по планет≥ в нов≥тн≥ часи.
¬ середн≥ в≥ки зах≥днохристианська цив≥л≥зац≥¤ поширювалась головним чином шл¤хом збройноњ експанс≥њ на земл≥ мусульманськоњ та православноњ цив≥л≥зац≥й (хрестов≥ походи); в јмерику, јфрику та јз≥ю п≥д час завоюванн¤ заморських колон≥й у ’”-’≤’ ст. ≤спан≥Їю, ѕортугал≥Їю, јнгл≥Їю, ‘ранц≥Їю, Ѕельг≥Їю. ¬ нов≥тн≥ часи розвиток ринкових в≥дносин породив вищезгаданий комплекс переваг Ївропейського сусп≥льства над ≥ншими, що зробило мирну експанс≥ю ефективн≥шою за збройну агрес≥ю.
« шести цив≥л≥зац≥й, ¤к≥ за ј.“ойнб≥ дожили до нашого часу, лише зах≥дноЇвропейська не ув≥йшла в фазу занепаду, бо поки що не побудувала своЇњ св≥товоњ держави. як в≥домо њњ постанню передуЇ  розкол та надлам сусп≥льства, що веде до збройних конфл≥кт≥в - так званоњ доби лихол≥ть. Ќа думку ј.“ойнб≥ надлам зах≥днохристи¤нського сусп≥льства ставс¤ ще у середн≥ в≥ки. ƒобою лихол≥ть в≥н важаЇ рел≥г≥йн≥ в≥йни ’”≤-’”≤≤ ст. та нац≥ональн≥ конфл≥кти в ™вроп≥ ’≤’-’’ ст. ¬≥домо три в≥дчайдушн≥ спроби створити св≥тову державу зах≥дноЇвропейськоњ цив≥л≥зац≥њ, що потерп≥ли поразку. ћаютьс¤ на уваз≥ спроба Ќаполеона на початку ’≤’ ст. та н≥мц≥в у ≤ та ≤≤ св≥тових в≥йнах. Ќин≥шн≥ зусилл¤ по створенню Їдиного ™вросоюзу також можна розгл¤дати ¤к спробу побудови зах≥дноЇвропейськоњ св≥товоњ держави. ќднак, оск≥льки така держава ще не побудована, то зах≥дноЇвропейська цив≥л≥зац≥¤ знаходитьс¤ десь посередин≥ свого ≥сторичного шл¤ху ≥ ще маЇ певн≥ перспективи.
ќрган≥чне ≥снуванн¤ православно-руськоњ цив≥л≥зац≥њ заврешилос¤ надламом  ињвськоњ –ус≥ у ’≤≤ ст. ƒобою лихол≥ть дл¤ нењ за ј.“ойнб≥ була феодальна роздр≥бн≥сть ’≤≤ ст. та аргес≥¤ татар, Ћитви, ѕольщ≥, ”горщини ’≤≤≤-’”≤ ст. —в≥това держава православно-руськоњ цив≥л≥зац≥њ постала внасл≥док зм≥цненн¤ ћосковського кн¤з≥вства, завоюванн¤ ним Ќовгородськоњ –ус≥ у ’”≤ та ”крањни в ’”≤≤-’”≤≤≤ ст.
—х≥днохристи¤нська цив≥л≥зац≥¤ розвивалас¤ в умовах наростаючого тиску з боку б≥льш ефективноњ через динам≥чну ринкову економ≥ку зах≥днохристи¤нськоњ. ќстанн¤ неодноразово зд≥йснювала збройну експанс≥ю на —х≥д - агрес≥¤ Ћ≥вонського ордену в Ћитву, на ѕсков та Ќовгород, ѕольщ≥ в ”крањну та в Ѕ≥лорус≥ю, пох≥д Ќаполеона 1912 р., ≤ та ≤≤ св≥тов≥ в≥йни. ќсь уже 1000 рок≥в збройн≥ сутички христи¤нських «аходу та —ходу точатьс¤ переважно на земл¤х украњнц≥в, б≥лорус≥в та балт≥в, чим по¤снюЇтьс¤ драматизм ≥сторичноњ дол≥ цих народ≥в та њхн¤ довга бездержавн≥сть.
ќднак, значно ефективн≥шою за збройну агрес≥ю ви¤вилась технолог≥чна, культурна   та  економ≥чна  експанс≥¤ «ах≥дноњ ™вропи. ÷ей тиск на  —х≥д особливо  посиливс¤  в  добу  творенн¤  православно-руськоњ св≥товоњ держави в ’”≤-’”≤≤ ст. —аме у цей час на «аход≥ бурхливо розвивалас¤ ринкова економ≥ка - руш≥йна ≥ незборима сила зах≥днохристи¤нськоњ цив≥л≥зац≥њ на п≥сл¤середньов≥чному  етап≥ њњ розвитку. Ќе маючи вагомих економ≥чних та технолог≥чних контраргумент≥в православна цив≥л≥зац≥¤ вдалас¤ до само≥зол¤ц≥њ, що лише поглибило њњ економ≥чну, пол≥тичну, адм≥н≥стративну, технолог≥чну та культурну в≥дстал≥сть ≥ призвело до глибокоњ кризи всього сусп≥льства.
–еформи ѕетра ≤  на початку ’”≤≤≤ ст. були не просто торжеством над консервативними ≥зол¤ц≥он≥стами-старов≥рами та переможним прорубуванн¤м в≥кна в ™вропу, а й оф≥ц≥йним ≥ вимушеним визнанн¤м православним сусп≥льством переваг зах≥днохристи¤нськоњ цив≥л≥зац≥њ. ÷е була перша велика стратег≥чна поразка православно-руськоњ цив≥л≥зац≥њ в боротьб≥ з зах≥днохристи¤нською. ‘актично ѕетро ≤ почав перебудовувати незавершену св≥тову державу сх≥дноЇвропейськоњ цив≥л≥зац≥њ у варварське насл≥дуванн¤ Ївропейських нац≥ональних ≥мпер≥й. ≤накше кажучи, недобудована  православно-руська св≥това держава прот¤гом останн≥х 300 рок≥в трансформувалас¤ за канонами зах≥дноЇвропейського державотворенн¤  в перифер≥йно-Ївропейську ≥мпер≥ю рос≥йського етносу.
Ќезважаючи на радикальну вестерн≥зац≥ю державного устрою –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ в б≥к п≥дсиленн¤ њњ нац≥онально-рос≥йського характеру, в рос≥йському сусп≥льств≥ жевр≥в, збер≥гавс¤ ≥ нав≥ть оф≥ц≥йно культивувавс¤ архањчний м≥ф про њњ богообран≥сть, наднац≥ональн≥сть, особливий, альтернативний «аходу шл¤х –ос≥њ. ÷≥ ≥деолог≥чн≥ характеристики св≥товоњ держави вс≥Їњ сх≥днохристи¤нськоњ цив≥л≥зац≥њ стали анахрон≥змом, що принципово суперечив рос≥йськ≥й д≥йсност≥ починаючи з ѕетра ≤, ¤кий перетворив –ос≥ю у перифер≥йноЇвропейську нац≥ональну державу.
÷≥ претенз≥њ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ на статус св≥товоњ держави вс≥Їњ православноњ цив≥л≥зац≥њ не були безкорисними, оск≥льки виправдовували рос≥йську експанс≥ю на земл≥ сус≥д≥в ≥ перш за все словТ¤н. ” ’≤’ ст. ц≥ псевдонаднац≥ональн≥ гасла рос≥йського ≥мпер≥ал≥зму  набули форми слов"¤ноф≥льства, д≥йсна суть ¤кого пол¤гала в ≥деолог≥чному забезпеченн≥ розширенн¤ меж держави рос≥йського етносу. ÷ей ≥мперський зм≥ст слов"¤ноф≥льства влучно сформулював ќ. ѕушк≥н:
  —лов¤нские ль ручьи сольютс¤ в –уском море,
  ќно ль исс¤кнет ? ¬от вопрос.
ќтже з ѕетра ≤ характеристика –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ ¤к наднац≥ональноњ держави сх≥днохристи¤нськоњ цив≥л≥зац≥њ, не в≥дпов≥даЇ д≥йсност≥. ќднак, вона пост≥йно культивувалас¤ в ≥мперських центрах з метою ≥деолог≥чного обгрунтуванн¤ експанс≥њ власне рос≥йськоњ держави.
Ќового диханн¤ рел≥ктов≥ гасла наднац≥ональност≥ рос≥йськоњ ≥мпер≥њ набули в ’’ ст. Ѕ≥льшовицька –ос≥¤ чи —–—– проголосила себе вже всесв≥тньою  державою труд¤щих. ќднак, ¤к б≥льшовизм Ї третьою формою рос≥йського ≥мпер≥ал≥зму за ћ.Ѕерд¤Ївим ,так —–—– був державою рос≥йського етносу на б≥льшовицьк≥й стад≥њ розвитку. ѕро це ж св≥дчить ≥ розпод≥л майна —–—– п≥сл¤ його розпаду. ’оча метропол≥¤ оф≥ц≥йно проголошувала –ад¤нський —оюз наднац≥ональною державою вс≥х братн≥х народ≥в, левова частина його майна була захоплена старшим братом, ¤кий до того ж маЇ територ≥альн≥ претенз≥њ до вс≥х молодших.
ќтже, розпочатий ѕетром ≤ процес вестерн≥зац≥њ –ос≥њ, тобто поглиненн¤ зах≥днохристи¤нською цив≥л≥зац≥ю останнього осередку сх≥днохристи¤нськоњ, так ≥ не знищив претенз≥њ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ  на особливий ≥сторичний шл¤х, св≥тове пануванн¤, богообран≥сть. ѕеремога зах≥дноЇвропейських сусп≥льно-економ≥чних в≥дносин в –ос≥њ в лютому 1917 р. сп≥впала з њњ ганебною поразкою у ≤ св≥тов≥й в≥йн≥ . ќстаннЇ було витлумачено рос≥йськими традиц≥онал≥стами ¤к кара господн¤ за гр≥х вестерн≥зац≥њ, за п≥дкоренн¤  —в¤тоњ –ус≥ зах≥дному јнтихристу. јдже в≥дмова в≥д православних ц≥нностей на користь зах≥дноЇвропейських ви¤вилась даремною, бо не зробила –ос≥ю н≥ багатою, н≥ сильною.
∆овтневу революц≥ю 1917 р. сл≥д розгл¤дати ¤к потужну реакц≥ю традиц≥йноњ, православноњ св≥домост≥ на експанс≥ю зах≥днохристи¤нськоњ цив≥л≥зац≥њ. ѕаростки зах≥дного способу виробництва (ринкова економ≥ка) були жорстоко знищен≥ разом з њњ нос≥¤ми-кап≥тал≥стами. Ѕ≥льшовики боролис¤ з впливами на –ос≥ю «аходу, використовуючи його ж дос¤гненн¤, правда трансформувавши њх до невп≥знанност≥ в традиц≥¤х православноњ цив≥л≥зац≥њ.
«ах≥дноЇвропейську за походженн¤м марксистську ф≥лософ≥ю було престосовано на роль зам≥ника православного христи¤нства. ћарксизм в –ос≥њ набув рис своЇр≥дноњ рел≥г≥њ, в ¤к≥й в рол≥ ћойсе¤ виступаЇ ћаркс, ћес≥њ - Ћен≥н, —в¤того ѕисьма - њхн≥ твори, а роль войовничоњ церкви виконуЇ парт≥¤.
¬ соц≥ально-економ≥чн≥й сфер≥ б≥льшовики спробували зд≥йснити незд≥йснене - в≥дродити окрему сх≥дноЇвропейську цив≥л≥зац≥ю в чужих дл¤ нењ, але б≥льш ефективних зах≥дних лаштунках. јбо ¤к писав ј.“ойнб≥ "побудувати сусп≥льство, ¤ке було б американським матер≥ально ≥ рос≥йським духовно". «риваючи з гаснучоњ православноњ цив≥л≥зац≥њ кап≥тал≥стичн≥ пута вестерн≥зац≥њ, накинут≥ на нењ «аходом у ’”≤≤≤-’’ ст. Ћен≥н та —тал≥н запроваджували в –ос≥њ нов≥тню Ївропейську технолог≥ю, ≥ндустр≥альне виробництво тощо. ‘актично в≥дбувалас¤ зам≥на старих пут «аходу на слабнучому т≥л≥ сх≥дноЇвропейськоњ цив≥л≥зац≥њ на нов≥, сучасн≥ш≥ ≥ б≥льш досконал≥.
¬ решт≥ решт б≥льшовики стали жертвами закону, ¤кий так часто декларували: "Ѕутт¤ визначаЇ св≥дом≥сть". «ах≥дноЇвропейськ≥ технолог≥њ та виробництво стали невичерпним джерелом зах≥дноњ св≥домост≥ в рад¤нському сусп≥льств≥. ¬се це спричинило розпад вестерн≥зованого рел≥кту сх≥дноЇвропейськоњ цив≥л≥зац≥њ, ¤ким був —–—–.
« розвитком ринковоњ економ≥ки у ’≤’-’’ ст. основним принципом державотворенн¤ в ™вроп≥  став   нац≥ональний. —аме тому  –. ѕайпс назвав ’’ стор≥чч¤ добою нац≥онал≥зму. як згадувалос¤ вище, у цьому в≥дношенн≥ –ос≥йська ≥мпер≥¤ стала Ївропе≥зуватис¤ давно, а саме з час≥в ѕетра ≤, перетворившись з≥ св≥товоњ держави православно-руськоњ цив≥л≥зац≥њ на ≥мпер≥ю рос≥йського етносу. ¬≥дчайдушна спроба б≥льшовик≥в вийти за рос≥йськ≥ нац≥ональн≥ рамки ≥ трансформувати б≥льшовизм в наднац≥ональну св≥тову рел≥г≥ю, а –ос≥йську ≥мпер≥ю - в зародок новоњ цив≥л≥зац≥њ, зазнала поразки. ¬же 1928 р. ≥деолог вселенського комун≥зму Ћ.“роцький був розгромлений, а п≥зн≥ше знищений ф≥зично нещисленними рос≥йськими приб≥чниками консервативного нац≥онального комун≥зму —тал≥на. —.ƒм≥тр≥Ївський у 1930 р. дав образний опис процесу трансформац≥њ б≥льшовизму в нов≥тню форму рос≥йського мес≥ан≥зму: У ѕ≥д тиском житт¤ та рос≥йського народу м≥н¤лис¤ погл¤ди наших б≥льшовицьких вожд≥в. ≤ ми побачили, що рад¤нська влада не лише в≥дновила непод≥льн≥сть ≥мпер≥њ та захистила життЇв≥ потреби –ос≥њ, а й узагал≥ Ї владою нац≥ональною, рос≥йською. ¬ладою, що њњ створив рос≥йський народ дл¤ своњх потреб ≥ за своЇю подобоюФ. “ак, б≥льшовизм, що претендував на роль наднац≥ональноњ св≥товоњ рел≥г≥њ новонародженоњ у 1917 р. цив≥л≥зац≥њ, ви¤вивс¤ перес≥чним р≥зновидом Ївропейського нац≥онал≥зму, а згадана "нова" цив≥л≥зац≥¤ - б≥льшовицькою верс≥Їю глибоко вестерн≥зованоњ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ.
¬идатний рос≥йський ф≥лософ ћ.Ѕерд¤Їв у книз≥ "¬итоки рос≥йського комун≥зму" переконливо показав, що б≥льшовизм Ї нов≥тньою формою рос≥йського ≥мпер≥ал≥зму, трансформац≥Їю рос≥йського мес≥ан≥зму, рос≥йською нац≥ональною ≥деЇю ’’ ст. Ућарксистська ж балаканина московськоњ ≥нтел≥генц≥њ в —–—– - це лише тимчасова данина мод≥, лише зовн≥шн¤ тоненька пл≥вка червоноњ фарби на дуже грубому ≥сторичному шар≥ рос≥йськоњ нац≥ональноњ духовност≥Ф.
ќтже, спроба б≥льшовик≥в започаткувати на руњнах православно-руського сусп≥льства, пох≥дну в≥д останнього, доч≥рну цив≥л≥зац≥ю потерп≥ла крах. …ого головною причиною була надто потужн¤ зах≥дноЇвропейська альтернатива та глибинна вестерн≥зац≥¤ –ос≥њ. Ѕ≥льшовицька протид≥¤ наступу «аходу методами насилл¤, ≥зол¤ц≥он≥зму (зал≥зна зав≥са) та запозичень окремих зах≥дних новац≥й була неефективною ≥ недостатньою. Ѕ≥льшовики не змогли протиставити перевагам «ах≥дноњ цив≥л≥зац≥њ н≥чого кращого н≥ж окрем≥ запозиченн¤ з њњ ж арсеналу (марксизм, ≥ндустр≥альне виробництво, масове коп≥юванн¤ передових зах≥дних технолог≥й та вз≥рц≥в техн≥ки ≥ зброњ: атомна бомба, автомоб≥л≥, комп'ютери тощо). Ѕ≥льшовицький в≥дгук на виклик «аходу ви¤вивс¤ неефективним ≥ надто слабким.
ѕродовжити житт¤ –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ, ¤к глибоко вестерн≥зованому рел≥кту православноњ цив≥л≥зац≥њ, б≥льшовикам вдалос¤ лише завд¤ки небаченому людством тотальному насильству. як в≥домо Ћен≥н ≥ —тал≥н були фундаторами тотал≥таризму у св≥тов≥й ≥стор≥њ. Ћише п≥зн≥ше в≥н був запозичений з б≥льшовицькоњ –ос≥њ √≥тлером, ћаоцзедуном, ѕолпотом. ќднак управл≥нн¤ методами сили не може бути тривалим, бо ¤к казав Ќаполеон: "Ѕагнетами можна зробити все, кр≥м одного - на них не можна сид≥ти". “ому крах –ад¤нського —оюзу, ¤к б≥льшовицького вар≥анту –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ за ћ. Ѕерд¤Ївим, був законом≥рним ≥ нев≥дворотн≥м.
ўо готуЇ мешканц¤м пострад¤нського простору найближче майбутнЇ, ¤кщо подивитис¤ на нього через призму концепц≥њ цив≥л≥зац≥й ј.“ойнб≥? ќстанн≥й вважав, що п≥сл¤ пад≥нн¤ св≥товоњ держави ¤коњсь цив≥л≥зац≥њ наступаЇ так зване м≥жцар≥в"¤. ÷¤ ≥сторична фаза характеризуЇтьс¤ в≥йнами, нашест¤м варвар≥в та потенц≥йною можлив≥стю народженн¤ на руњнах загиблоњ  цив≥л≥зац≥њ новоњ, доч≥рноњ.
ќднак, ц≥ законом≥рност≥ навр¤д чи стосуютьс¤ –ос≥йькоњ ≥мпер≥њ, ¤ка внасл≥док посиленоњ ≥ всеб≥чноњ вестерн≥зац≥њ прот¤гом останн≥х 300 р. по сут≥ перестала бути св≥товою державою сх≥днохристи¤нськоњ цив≥л≥зац≥њ ≥ перетворилас¤ на перифер≥йно-Ївропейску нац≥ональну державу рос≥¤н. ј ¤кщо так, то розпад –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ сл≥д розгл¤дати за моделлю розпаду не св≥товоњ держави, а перифер≥йно-Ївропейських ≥мперських утворень, наприклад, јвстро-”горщини чи ¬еликоњ ѕорти.
¬с≥ Ївропейськ≥ ≥мпер≥њ, в тому числ≥ ≥ вищезгадан≥, були зруйнован≥ ринковою економ≥кою ≥ розпалис¤ на нац≥ональн≥ держави Ївропейського типу /Ѕерезкин, 1991,с.210, «ал≥зн¤к,1994/. ѕриблизно це ж в≥дбуваЇтьс¤ з певними в≥дхиленн¤ми через м≥сцеву специф≥ку ≥ на пострад¤нському простор≥. «апорукою подальшого закор≥ненн¤ принцип≥в Ївропейського нац≥онального державотворенн¤ на сход≥ ™вропи Ї високий ступ≥нь вестерн≥зац≥њ або готовност≥ до нењ сх≥дноЇвропейських сусп≥льств, що було неспод≥ванкою нав≥ть дл¤ зах≥дних рад¤нолог≥в п≥сл¤ пад≥нн¤ "зал≥зноњ зав≥си".
ѕро глибинн≥сть ≥ незворотн≥сть вестерн≥зац≥њ –ос≥њ св≥дчить в≥дчайдушна, але безусп≥шна спроба б≥льшовик≥в повернути њй статус окремоњ цив≥л≥зац≥њ, альтернативноњ зах≥дноЇвропейськ≥й. ѕ≥сл¤ 75-р≥чного кривавого ≥ невдалого б≥льшовицького експерименту –ос≥¤ знову повертаЇтьс¤ на рейки Ївропейськоњ цив≥л≥зац≥њ. «рушити њњ з цих позиц≥й, ¤к≥ в наш час стають загальнолюдськими, неможливо, тому що супротивники «аходу в –ос≥њ не мають реальноњ альтернативи ринку та парламентськ≥й демократ≥њ.  омун≥стична ж утоп≥¤ ви¤вилась нежиттЇздатною ≥ була дескридитована в ход≥ б≥льшовицького експерименту. Ќасильство й ≥зол¤ц≥он≥зм, до ¤ких можуть знову вдатис¤ комун≥сти чи крайн≥ нац≥онал≥сти, прийшовши до влади в ћоскв≥, не зможуть ефективно протид≥¤ти подальш≥й вестерн≥зац≥њ –ос≥њ, ¤к це показали останн≥ 80 рок≥в –ос≥йськоњ ≥стор≥њ.
ѕретенз≥њ ≥мперських к≥л –ос≥њ на в≥дм≥нний в≥д ™вропи, особливий Ївраз≥йський шл¤х чи на ор≥Їнтац≥ю на —х≥д не мають реального п≥дгрунт¤. –ос≥¤ не може ≥ дал≥ серйозно претендувати на особливу ≥сторичну долю тому, що не т≥льки не маЇ реальних контраргумент≥в руш≥йним силам зах≥дноњ цив≥л≥зац≥њ (перш за все ринку та парламентськ≥й демократ≥њ), але й  ≥нтенсивно запроваджуЇ ц≥ зах≥дн≥ ц≥нност≥ у себе. –озмови ж про ор≥Їнтац≥ю на —х≥д взагал≥ абсурдн≥, бо —х≥д вже перейшов або ≥нтенсивно переходить на рейки зах≥дноњ ринковоњ економ≥ки та парламентаризму (япон≥¤, ѕ≥вденна  оре¤, “айвань, —≥нгапур,  итай).
ƒореч≥, ¤понське, п≥вденнокорейське та ≥нш≥ сх≥дн≥ ƒива Ї пр¤мим насл≥дком масового запозиченн¤ у повоЇнний час прогресивних зах≥дних технолог≥й, в≥льноњ ринковоњ економ≥ки, ≥ндустр≥ального виробництва.
“аким чином, переможна хода зах≥дноЇвропейськоњ цив≥л≥зац≥њ по планет≥ по¤снюЇтьс¤ тим, що вона ви¤вилась найб≥льш динам≥чним, економ≥чно ефективним, рац≥онально орган≥зованим, а також соц≥ально комфортним сусп≥льством нашого часу. «гасанн¤ ≥нших сучасних цив≥л≥зац≥й через њх вестерн≥зац≥ю по¤снюЇтьс¤ в≥дсутн≥стю ефективних альтернатив вищезгаданим перевагам зах≥дноЇвропейського сусп≥льства. Ќе Ї виключенн¤м ≥ сх≥днохристи¤нська цив≥л≥зац≥¤, асим≥л¤ц≥¤ ¤коњ зах≥дним сус≥дом Ї давн≥м, законом≥рним ≥ неп≥дворотн≥м процесом.
–ад¤ський —оюз був глибоко вестерн≥зованим рел≥ктом сх≥днохристи¤нськоњ цив≥л≥зац≥њ. ѕ≥д потужн≥м впливом «аходу в≥н давно вже трансформувавс¤ ≥з зародка св≥товоњ держави православноњ цив≥л≥зац≥њ в перифер≥йно-Ївропейську нац≥ональну ≥мпер≥ю рос≥йського етносу. ќднак, через р¤д обставин рос≥йське сусп≥льство ≥ в наш час збер≥гаЇ рел≥кти ≥деолог≥њ св≥товоњ держави, напол¤гаючи на своњй наднац≥ональност≥ ≥ безп≥дставно претендуючи на альтернативний «аходу особливий шл¤х ≥сторичного розвитку.
¬изнана св≥товою наукою ≥сторична концепц≥¤ ј.“ойнб≥ Ї дуже перспективною дл¤ розум≥нн¤ сучасноњ пол≥тичноњ ситуац≥њ та прогнозуванн¤ майбутнього на пострад¤нському геопол≥тичному простор≥. ќсобливо ¤кщо врахувати в≥дому концепц≥ю з≥ткненн¤ цив≥л≥зац≥й американського культуролога —амюел¤ ’ант≥нгтона. як посл≥довник ј.“ойнб≥ досл≥дник запропонував переконливу модель взаЇмод≥њ сучасних цив≥л≥зац≥й, ¤ка  в≥дкриваЇ широк≥ можливост≥ дл¤ прогнозуванн¤ св≥товоњ ≥стор≥њ ’’≤ ст.
—л≥дом за своњм славетним попередником —.’ант≥нгтон бачив сутн≥сть сучасноњ ≥стор≥њ у переможному наступ≥ зах≥днохристи¤нськоњ цив≥л≥зац≥њ на сус≥дн≥. ќднак њхн≥ погл¤ди на взаЇмод≥ю сучасних цив≥л≥зац≥й не зб≥галис¤. ј.“ойнб≥ та його посл≥довники (¬.Ќейпол та ≥н.) вважали зах≥дн≥ ц≥нност≥ (приватну власн≥сть, в≥льний ринок, ≥ндив≥дуал≥зм, л≥берал≥зм, демократ≥ю, равенство, парламентаризм тощо) загальнолюдськими. “ому перемога зах≥дноЇвропейськоњ цив≥л≥зац≥њ у св≥т≥ розгл¤далас¤ ¤к наближенн¤ до нењ ≥нших св≥тових цив≥л≥зац≥й шл¤хом орган≥чного засвоЇнн¤ останн≥ми згаданих переваг «аходу. ¬≥дпов≥дно сучасний ≥сторичний процес вигл¤дав ¤к формуванн¤ ун≥версальноњ, всесв≥тньоњ цив≥л≥зац≥њ на грунт≥ запропонованих «ах≥дною ™вропою загальнолюдських ц≥нностей.
—.’ант≥нгтон не вважав останн≥ ун≥версальними дл¤ всього людства. “обто, експанс≥¤ зах≥дноЇвропейськоњ цив≥л≥зац≥њ з њњ ф≥л≥Їю в ѕ≥вн≥чн≥й јмериц≥ веде не до орган≥чного засвоЇнн¤ ≥ншими св≥товими цив≥л≥зац≥¤ми Ївропейських принцип≥в, а лише до поширенн¤ Ївропейського чи американського способу житт¤, звичањв, ≥ндустр≥ального виробництва, окремих елемент≥в культури (од¤гу, канон≥в краси тощо). ≤ншими словами, Ївропизуючись за формою сучасн≥ цив≥л≥зац≥њ зберегли свою принципово в≥дм≥нну в≥д ™вропи суть. “обто, на думку американського культуролога ун≥версальна, всесв≥тн¤ цив≥л≥зац≥¤ навр¤д чи сформуЇтьс¤ в найближчому майбутньому. —в≥т ’’≤ ст. ≥ надал≥ буде складатис¤ з к≥лькох  цив≥л≥зац≥й, несхож≥сть ¤ких буде джерелом р≥зноман≥тних конфл≥кт≥в.
 р≥м зах≥днохристи¤нськоњ цив≥л≥зац≥њ, що охоплюЇ «ах≥дну ™вропу та ѕ≥вн≥чну јмерику, —.’ант≥нгтон розр≥зн¤Ї ¤понську, китайську, ≥ндуњстську, ≥сламську, православно-рос≥йську, латиноамериканську та африканську цив≥л≥зац≥њ. –≥зниц≥ м≥ж ними б≥льш глибинн≥, суттЇв≥ та фундаментальн≥ н≥ж р≥зниц≥ м≥ж ≥деолог≥¤ми чи пол≥тичними режимами. ¬ умовах зростаючоњ комун≥каб≥льност≥ сучасного св≥ту розмиваЇтьс¤ традиц≥йна ≥дентиф≥кац≥¤ людей за м≥сцем народженн¤ чи громад¤нства певноњ держави. Ќа поверхню людськоњ св≥домост≥ спливають б≥льш глибинн≥, фундаментальн≥ ознаки, властив≥ великим культурно-≥сторичним людським сп≥льнотам - цив≥л≥зац≥¤м. Ќа цьому грунт≥ постаЇ сучасний рел≥г≥йно-цив≥л≥зац≥йний фундаментал≥зм, ¤скрав≥ приклади ¤кого маЇмо у мусульманському св≥т≥.
УЋ≥н≥њ розлом≥в м≥ж цив≥л≥зац≥¤ми - Ї л≥н≥¤ми майбутн≥х фронт≥вФ,- писав —.’ант≥нгтон. ≤ншими словами, ¤кщо в середньов≥чч¤ чи в нов≥тн≥ часи в≥йни велись м≥ж державами, нац≥¤ми, ≥деолог≥¤ми, то в ’’≤ ст. вони  в≥дбуватимутьс¤ м≥ж цив≥л≥зац≥¤ми. «гаданий досл≥дник вважаЇ, що трет¤ св≥това в≥йна може спалахнути лише м≥ж цив≥л≥зац≥¤ми.
ѕрикладом такого давнього м≥жцив≥л≥зац≥йного конфл≥кту Ї зат¤жне протисто¤нн¤ зах≥днохристи¤нськоњ та сх≥днохристи¤нськоњ цив≥л≥зац≥й з мусульманським св≥том. ¬≥н виник разом з по¤вою ≥сламу ≥ розвивавс¤ з перем≥нним усп≥хом. —початку у ”≤≤≤ ст. араби п≥дкорили весь ѕ≥ренейський п≥востр≥в. ” в≥дпов≥ть ™вропа не т≥льки в≥двоювала ≤спан≥ю, а й зд≥йснила у ’≤-’≤≤≤ ст. сер≥ю переможних хрестових поход≥в на Ѕлизький —х≥д. ” ’≤”-’”≤≤ ст. турки-османи в≥дпов≥ли потужною експансњЇю на Ѕалкани, в ÷ентральну ™вропу, на ”крањну, дв≥ч≥ обл¤гали ¬≥день. ќднак у ’≤’-’’ ст. вони остаточно втратили контроль не т≥льки над п≥вднем ™вропи, але й над ѕ≥вн≥чною јфрикою та Ѕлизьким —ходом, де встановилис¤ колон≥альн≥ режими ‘ранц≥њ, јнгл≥њ, Ќ≥меччини.
÷ив≥л≥ац≥йн≥ конфл≥кти по перифер≥њ величезного ≥сламського св≥ту тривають ≥ зараз в≥д √≥бралтару на заход≥ до ≤нд≥њ та ћалаз≥њ на сход≥. ѓх вогнища з р≥зною ≥нтенсивн≥стю палають на ≥ндо-пак≥станському кордон≥, в јфган≥стан≥, “аджик≥стан≥,  арабас≥, „ечн≥, Ѕосн≥њ,  ≥пр≥, ™гипт≥, Ћ≥в≥њ, јлжир≥. ¬≥йни ≥сламу з сус≥дами на думку —.’ант≥нгтона будуть тривати ≥ в ’’≤ ст.
ќднак найважлив≥ший дл¤ ™вропи геопол≥тичний розлом проходить не на п≥вдн≥, а на сход≥. “обто це не мусульманське пограничч¤, а кордон з православно-рос≥йською цив≥л≥зац≥Їю ™враз≥њ. ¬становивс¤ в≥н близько 500 р. тому, а у ’’ ст. проходив по зах≥дному кордону —–—–. ќск≥льки ≥стор≥ю протисто¤нн¤ православно-рос≥йськоњ цив≥л≥зац≥њ Ївропейському «аходу розгл¤нуто у попередн≥х розд≥лах, коротко зупинимось на ≥сторичних перспективах крањн, що опинилис¤ у прифронтов≥й смуз≥ глобального конфл≥кту двох христи¤нських цив≥л≥зац≥й ™вропи, до числа ¤ких належить ≥ ”крањна. ƒраматизм њхньоњ ≥сторичноњ дол≥ зумовлений перш за все невдалим розташуванн¤м на геопол≥тичному цив≥л≥зац≥йному розлом≥. √овор¤чи образною мовою в≥домоњ народноњ п≥сн≥:
  У√оре т≥й чайц≥, чаЇчц≥ небоз≥,
    ўо вивела д≥ток при бит≥й дороз≥Ф.
ѕ≥сл¤ глобальноњ поразки ≥ розпаду –ос≥йсько-б≥льшовицькоњ ≥мпер≥њ, перед державами европейсько-евраз≥йського поруб≥жж¤ (”крањна, ћолдова, Ѕ≥лорусь, Ћитва, Ћатв≥¤, ≈стон≥¤), в≥дкрилос¤ два шл¤хи. ѕерший, ¤ким скористалис¤ крањни Ѕалт≥њ, Ускочити на п≥дн≥жку поњзда переможноњ ™вропиФ ≥ використовуючи њњ прогресивну технолог≥ю, в≥льний ринок, демократичний парламентаризм тощо влитис¤ в коло крањн л≥дируючоњ зах≥дноњ цив≥л≥зац≥њ.
ƒругий шл¤х безнад≥йного протисто¤нн¤ «аходу обрав президент Ѕ≥лорус≥ Ћукашенко. ÷ей виб≥р вимагаЇ в≥д правл¤чоњ ел≥ти крањни зд≥йснити дв≥ неможлив≥ реч≥: в≥дмовитись в≥д вестерн≥зац≥њ ≥ протиставити останн≥й ефективну альтернативу. ¬же говорилос¤, що безперспективн≥сть цього шл¤ху по¤снюЇтьс¤ повною в≥дсутн≥стю реальних альтернатив перевагам зах≥дноЇвропейськоњ цив≥л≥зац≥њ: ефективн≥й ринков≥й економ≥ц≥, що базуЇтьс¤ на приватн≥й власност≥, демократичному парламентаризму з розпод≥лом влади, нац≥ональн≥й державност≥ тощо. У“≥ крањни, ¤к≥ не хочуть чи не можуть приЇднатис¤ до «аходу, мають конкурувати з ним, нарощуючи власну економ≥чну, в≥йськову та пол≥тичну потугуФ,- писав —.’ант≥нгтон.  ќднак в зазначених сферах н≥ Ѕ≥лорусь, н≥ нав≥ть –ос≥¤ н≥чого не можуть протиставити зах≥дноЇвропейському св≥тов≥. јдже крах —–—–, ¤к в≥домо, ставс¤ саме внасл≥док повноњ поразки в змаганн¤х ≥з «аходом в царинах економ≥ки, озброЇнн¤, пол≥тики та ≥деолог≥њ.
«а —.’антингтоном ≥мпер≥њ, ¤к≥ п≥дкорили народи р≥зних цив≥л≥зац≥й (типу —–—–, ёгослав≥њ), приречен≥ на розпад. ¬ њхн≥х межах вид≥л¤ютьс¤ розколот≥ крањни, ¤к≥ лежать в зон≥ безпросереднього контакту двох цив≥л≥зац≥й ≥ тому њхн¤ культура та сусп≥льство поЇднують елементи обох сп≥льнот. ”крањна також належить до розколотих крањн пострад¤нського простору, на ¤кому йде запекла боротьба пророс≥йських сил ≥з зах≥дниками. якщо в крањнах Ѕалт≥њ перемагають приб≥чники Ївропейського шл¤ху розвитку, то в Ѕ≥лорус≥ навпаки. ¬ ”крањн≥ маЇмо в≥дносну р≥вновагу цих ворожих м≥ж собою сил, з певною тенденц≥Їю у б≥к руху на «ах≥д. ќчевидн≥ переваги останнього все б≥льше усв≥домлюютьс¤ украњнським сусп≥льством, особливо молоддю, ¤ка визначатиме ≥сторичний шл¤х ”крањни в майбутньому. ќтже, не зважаючи на певн≥ коливанн¤ пол≥тичних настроњв украњнських громад¤н, частина ¤ких продовжуЇ симпатизувати найб≥льш≥й антиЇвропейськ≥й сил≥ ”крањни комуно-соц≥ал≥стам, час працюЇ на користь нашого повного ≥ остаточного входженн¤ в с≥мТю цив≥л≥зованих Ївропейських крањн.
Ќа думку того ж —.’ант≥нгтона враховуючи переконлив≥ переваги  зах≥дноЇвропейських ц≥нностей, найрац≥ональн≥шим кроком з боку пол≥тичних ел≥т розколотих крањн пострад¤нського простору була б спроба долучитис¤ до «аходу. ќднак дл¤ цього потр≥бна згода не т≥льки зах≥дного св≥ту, але й б≥льшост≥ народу розколотоњ крањни, цив≥л≥зац≥йне визначенн¤ ¤кого в≥дбуваЇтьс¤ пов≥льн≥ше н≥ж його нац≥ональноњ ел≥ти.
“аким чином, ”крањна не маЇ реальноњ альтернативи входженню в Ївропейську с≥мТю народ≥в ≥ трансформац≥њ у нац≥ональну державу Ївропейського зразка /ѕольща, Ўвец≥¤, „ех≥¤, ”горщина, ‘≥нл¤нд≥¤ тощо/. јдже сучасн≥й ™вроп≥ властивий саме нац≥ональний принцип державотворенн¤. ќднак швидк≥сть цих перетворень дуже залежить в≥д под≥й в ћоскв≥. Ѕезнад≥йн≥ в ≥сторичн≥й перспектив≥ зусилл¤ рос≥йських шов≥н≥ст≥в чи комун≥ст≥в та ≥хн≥х приб≥чник≥в в ”крањн≥ протид≥¤ти просуванню Ївропейських ц≥нностей на сх≥д гальмують процес входженн¤ ”крањни в ™вропу, але њм не п≥д силу зупинити його.
ќтже, зараз ¤к н≥коли дл¤ ”крањни актуальне гасло: У√еть в≥д ћоскви, назад в ™вропуФ.

« ћ ≤ — “

ѕередмова.
1. ѕро украњнську нац≥ю та нац≥ональну ≥дею.
2. ”крањна м≥ж —ходом ≥ «аходом.
3. “рип≥льц≥: хто вони.
4. ¬≥д склавин≥в до першоњ украњнськоњ держави.
5. ѕроблема давньоруськоњ народност≥.
6. ≈тн≥чн≥ процеси в  ињвськ≥й –ус≥ та походженн¤  б≥лорус≥в та рос≥¤н
7.  ињвська –усь - праукрањнська держава.
8. ”крањна ≥ –ос≥йська ≥мпер≥¤.
9. «агибель ≥мпер≥њ..
10.—х≥дна ™вропа серед св≥тових цив≥л≥зац≥й.

    ѕ≥сл¤мова
    Ћ≥тература
    ƒодаток. як нищили украњнську нац≥ю.
 

ƒо розд≥лу "ѕросв≥та"