Переписи Населення
НАС МОГЛО БУТИ БІЛЬШЕ...
Коли завершилося ХХ століття, допитливе людство взялося підбивати його підсумки. Так буває завжди, коли на історичному календарі з’являються круглі дати. Отож, задумаймося й ми над цілком природним питанням про демографічний результат прожитого віку для нас, українців. Те, що населення планети постійно збільшується, факт самоочевидний: живому організмові належить рости і множитися. Коли я ходив до школи (а було це в1960-ті), на уроках географії нам казали, що населення Китаю незабаром сягне мільярда. Нині китайців уже 1,3 мільярда. Менш вражаючими, проте все одно такими, що свідчать про активне зростання мешканців Землі, є демографічні показники й інших націй.
Зрештою, й українців на теренах колишньої імперської Росії і спочилого в Бозі СРСР протягом століття стало більше. Проте… Проте все пізнається в порівнянні. Скласти уявлення про темпи демографічних змін нам допоможуть дані офіційних переписів, які проводилися в царські й радянські часи. Зіставляти будемо дані, які стосуються українців і наших сусідів росіян.
Отже, 1897 рік, останній перепис у Російській імперії. Українцями тоді визнали себе 24,3 млн., росіянами – 55, 5 млн.
Радянська влада зацікавилася статистикою у 1926 р. Відгриміли російсько-японська й перша світова війни, позаду залишилися криваві громадянські протистояння, до яких закликали більшовики (відоме гасло В.Леніна: «Перетворимо війну імперіалістичну на війну громадянську!»), голод 1921-1922 рр. НЕП ось-ось зміниться сталінським «великим переломом»… Українців тепер 35,8 млн., росіян – 79,7 млн. Приріст українського населення все ще досить значний – навіть попри те, що змінилися кордони держави: після 1917 р. здобули державність Фінляндія та Польща, на сході якої кількісно домінували якраз українці.
Всесоюзний перепис проводився і в 1939 р., проте дані його не публікувалися. Очевидно, картина, яка поставала за цифрами, була надто моторошною.
Наступний перепис в СРСР проведено тільки 1959 року. І тут ми бачимо вражаючу картину: кількість українців за 33 роки (з яких 27 належить сталінській добі) зросла всього на 1,5 млн. Їх тепер 37,3 млн., тоді як чисельність росіян в СРСР зросла до 114,1 млн! Динаміка росту відповідно: 4,1%- і 56,9%! Ще трагічніше співвідносяться ці ж 4,1% з 47,3% приросту українського населення в 1926 році! І це при тому, що на зламі 1930-1940-х рр. Україна отримала значне «вливання» українського люду внаслідок входження до її складу Галичини, Закарпаття й Буковини, - а це близько 6 млн.чоловік.
Немає сумніву, що в зазначеному часовому проміжку (1926-1959 рр.) сталася національна катастрофа. Навіть лукава радянська статистика засвідчила, що лінія зростання у випадку з українцями майже перестала тягтися вгору. Головні причини, які зумовили таке трагічне явище, назвати неважко. Голодомор 1932-1933 років, який став можливим за умов тодішнього єдиного економічного простору. Сталінські репресії, розмах яких особливо вражає, коли йдеться про долю українців. Війна. Повоєнний голод. Ефект “демографічної смерті” (під час голодів, війни і репресій загинули мільйони молодих українців, які не встигли народити нащадків). Не варто скидати з рахунку й асиміляцію та страх: чимало українців volens-nolens (волею неволею) “стали” в ті похмурі часи росіянами…
Далі – рік 1970-й, доба, яку влада в СРСР офіційно оголосила періодом «розвиненого соціалізму». Українців в СРСР - 40,7 млн., росіян – 129 млн. Тенденція очевидна: якщо до 1926 р. українське й російське населення зростали майже пропорційно (навіть з деяким переважанням темпів з боку українців), то до 1970 року картина різко змінилася. Адже що таке 3,4 млн. проти 14,9 млн., або ж 9,1% проти 13,1%
(йдеться про динаміку, яка стосується 1959-1970 рр.)?
До 1989 р. кількість українців зменшилася, і сталося це вперше (згідно з офіційними даними) в ХХ столітті. Тим часом, приріст російського населення в СРСР хоч і уповільнився, проте в абсолютному вимірі з часу останнього перепису його все одно стало більше на 11 млн. Як сталося, що українська нація за два десятиліття правління Брежнєва-Андропова-Черненка-Горбачова недорахувалися 2,7 млн.? Що тут відіграло першорядну роль – економічні чинники?, поширена в багатьох країнах Європи тенденція до зменшення народжуваності?, асиміляційні процеси? Залишимо ці питання соціологам-професіоналам. Констатуємо очевидний факт, засвідчений офіційними переписами: впродовж століття кількість українців на теренах колишньої Російської імперії і колишнього СРСР зросла на 38%, росіян же – на 170%! Природним такий процес назвати не можна. Йдеться про трагічні результати певної політики, наслідками якої ставали репресії, голодомори, депортації, штучне “перемішування” населення під приводом здійснення різноманітних військових та економічних проектів. У цьому сенсі радянський режим виявився спадкоємцем тієї жорстокості, яку протягом десятиліть і віків виявляли щодо українства сповнені великодержавної пихи правителі – запеклі оборонці “єдиної й неділимої Росії-матушки”.
Володимир Панченко,
доктор філологічних наук,
Віце-Президент
Національного “Університету
Києво-Могилянська Академія”
